українська російська англійська

Інформаційно-аналітичні матеріали з питань державної мовної політики

09.09.2015 | 12:56

 

1. Виконання положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин

Двостороннє співробітництво України та Європейського Союзу у питаннях прав громадян, включаючи захист меншин, має досить тривалу практику і базується, зокрема, на положеннях таких нормативних актів, як План дій з лібералізації ЄС візового режиму для України, а також - міжнародних нормативно-правових актах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Сьогодні, враховуючи виклики, які виникли в результаті напруженої безпекової ситуації в Україні, модернізація мовної політики в країні базується на взаємопов’язаних складових: розвиток української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, врахування інтересів усіх етнічних спільнот України та гармонізація законодавства України з законодавством ЄС.

Безперервність партнерських відносин України з Європейським Співтовариством забезпечується багаторічною участю України у моніторингових циклах щодо виконання положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (далі за текстом – Хартія), яка набрала чинності для України 1 січня 2006 року. Поряд з тим, неповторність мовно-етнічного ландшафту в Україні та активна розбудова громадянського суспільства спонукають підходити до адаптації будь-яких європейських правових норм та практик у сфері мовної політики виважено і обережно з огляду на об’єктивні дані, а не на політичну доцільність. Так, відповідно до Всеукраїнського перепису населення 2001 року українці становлять близько 80% всього населення України (рис. 1).

Рис. 1 Етнічний склад населення України (за результатами останнього Всеукраїнського перепису 2001 року)

Водночас, за результатами Перепису, українську мову вважають рідною близько 70 % жителів країни (рис.2).

Рис. 2 Мовний склад населення України (за результатами останнього Всеукраїнського перепису 2001 року)

При чому, цей відсоток, як доводять статистичні дані Інституту соціології Національної академії наук України, майже не змінюється за весь період незалежності, більше того -  він зростає.

Рис. 3 "Рідна мова" (за результатами щорічного дослідження Інституту соціології НАН України*)

І навіть якщо врахувати очевидну та констатовану на різних рівнях двомовність населення України, використання української мови все ж переважає, навіть у побуті (рис.4).

Рис. 4 "Якою мовою (мовами) Ви переважно спілкуєтеся у Вашій родині (вдома)?" (за результатами щорічного дослідження Інституту соціології НАН України)

 

Поряд з тим в Україні представлені вихідці з 14 сімей народів (у світі їх 58) та із 18 груп та підгруп (всього їх у світі 300). Близько 20% населення України складають представники 134 етносів, два десятки з яких  – найчисельніші (від кількох сотень (кримчаки) до кількох мільйонів (росіяни) осіб).

Ситуація, що історично склалася з українсько-російською двомовністю в Україні і активно просувається деструктивними силами, певним чином сприяє формуванню вторинної мовної особистості, з іншого боку, вона створила умови для мовної та культурної експансії, яку вдало використала Російська Федерація для здійснення воєнної агресії з метою так званого "захисту російської та російськомовної меншини".

Водночас, дослідження українських експертів красномовно свідчать про відсутність одностайної підтримки в українському суспільстві надання російській мові такого статусу. Більше того, негативне ставлення до надання статусу другої державної російській мові зросло саме після того, як Закон України "Про засади державної мовної політики" активно просувався проросійськими силами та  був введений в дію (рис.5).

Рис. 5 Чи Ви вважаєте за необхідне надати російській мові статусу офіційної в Україні? (за результатами щорічного дослідження Інституту соціології НАН України[i])

Натомість, українці виявляють бажання вивчати мови міждержавного спілкування, а інтерес до вивчення російської мови – знижується (рис.6).

 

Рис. 6 Яку мову, окрім української, на Вашу думку, необхідно обов'язково вивчати в загальноосвітніх навчальних закладах? (за результатами щорічного дослідження Інституту соціології НАН України)

 

Враховуючи сучасну безпекову та етнополітичну ситуацію в Україні, відповідно усвідомлюючи виключне значення участі нашої держави у чергових моніторингових циклах щодо виконання положень Хартії, Міністерство культури України у 2014 році розпочало роботу зі здійснення третього моніторингового циклу щодо виконання Україною положень Хартії, яке дозволить дати об’єктивну оцінку стану захисту мовних прав представників національних меншин на всій територій України. При підготовці Доповіді Мінкультури спільно з заінтересованими органами та установами звернуло особливу увагу на проблемні питання, які порушувалися Комітетом експертів під час попередніх моніторингових циклів.

Окрім того, Україна взяла до уваги рекомендації Комітету міністрів Ради Європи від 15 січня 2014 щодо виконання положень цього міжнародно-правового акта, відповідно до яких Україні зокрема пропонується «у співпраці з носіями мов меншин запровадити для кожної мови структурований підхід до виконання зобов’язань, взятих на себе державою відповідно до Хартії».

Поряд з тим,  відповідно до пункту 4 нині чинного Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», положення Хартії однаково застосовуються до усіх тринадцяти мов, зазначених у пункті 2 цього Закону, тобто незалежно від їх інституційної наповненості, географічного  ареалу, рівня розвитку й таке інше.

У цьому контексті, повертаючись до педальованої Російською Федерацією тези про так звані утиски російськомовних громадян в Україні, варто підкреслити, що обидва попередні моніторинги виконання положень Хартії красномовно засвідчили, що Україна проводить вичерпні заходи щодо забезпечення використання російської мови в Україні. Більше того, згадана меншина, яка є кількісно найбільшою в Україні, має тут достатню інституційну наповненість для реалізації своїх мовних прав. Попередній аналіз даних третьої періодичної Доповіді України з виконання положень Хартії лише доводить ці тези.

 

2. Стан реформування законодавства про мови, зокрема Закону України  “Про засади державної мовної політики”

За умов непростого мовно-етнічного ландшафту в сукупності з недосконалою нормативно-правовою базою та Російською агресією все ще існує ряд проблем та викликів у мовній сфері, з метою подолання яких триває робота щодо внесення змін до Закону України "Про засади державної мовної політики" та інших законодавчих актів.

Вищевказаний закон за президентства В. Януковича став знаряддям русифікації, реаль­ного впровадження офіційної двомовності, витіснення української мови з найважливіших сфер суспільного життя та звуження простору її використання в освіті, культурі, науці.

Сьогодні Україна, модернізуючи законодавство про використання мов, чітко дотримується демократичних принципів децентралізації влади.

Звичайно, положення нині чинного Закону України "Про засади державної мовної політики" гарантують широку участь громад у прийнятті рішень щодо застосовування заходів, спрямованих на використання регіональних мов або мов меншин за умови, якщо на відповідній території існує певна кількість носіїв регіональної мови.

В окремих випадках, за рішенням місцевої ради з урахуванням конкретної ситуації, такі заходи можуть застосовуватися і до мови, регіональна мовна група якої становить менший відсоток населення відповідної території від визначеного Законом відсотка. Право ініціювання питання щодо застосування заходів, спрямованих на використання регіональних мов або мов меншин, належить також мешканцям території, на якій поширена ця мова.

Очевидно, що зміни, які Україна має розробити до чинного мовного законодавства відповідно до принципів децентралізації, повинні зберігати положення щодо обов’язкової участі членів відповідної територіальної громади у процедурі надання підтримки та захисту певної регіональної мови або мови меншини.

Поряд з тим, при внесенні змін має бути враховано і той факт, що після прийняття Закону України «Про засади державної мовної політики», ще у 2012 році, всі органи місцевого самоврядування, які виявили бажання прийняти рішення про визнання певних мов регіональними на їх території, успішно використали це право, незважаючи на те, що прийняття такого рішення, як, з рештою і самого Закону, найчастіше суперечило чинному законодавству і не принесло ніякої практичної користі етнічним спільнотам.

Як видно на рис.8, російська мова, була визнана регіональною в 9 регіонах України (Донецькій, Запорізькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Харківській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі).

Угорська мова визнана регіональною у містах Чопі та Берегові, а також в Ужгородському, Виноградівському та Берегівському районах Закарпатської області.

Разом з тим, окремі території Закарпатської області визнали регіональною румунську мову (Тячівський район і 2 сільських ради Рахівського району). Також румунська мова визнана регіональною окремими місцевими радами Чернівецькій області (у Герцаївському районі - 10 сільських рад, Глибоцькому районі - 1 сільська рада, Новоселицькому районі - 2 сільські ради, Сторожинецькому районі - 4 сільські ради, з яких Ніжньопетрівська сільська рада визнала дві регіональні мови - румунську і польську).

 

 

Рис 8. Рішення ухвалені місцевими органами влади щодо визнання певних мов регіональними на території України.

 

Польська мова визнана регіональною лише однією сільською радою Сторожинецького району Чернівецької області, в той час коли польське співтовариство в Україні налічує понад 144 тисячі осіб.

Болгарська мова визнана регіональною в Кіровоградській області Знам'янською міською радою та у Вільшанському районі 1 сільською радою, а в Одеській області - Болградською районною радою, яка визнала регіональною також гагаузьку мову.

Кримськотатарська мова визнана регіональною у селищі Новоолексіївка Херсонської області (на жаль, інформація з Автономної Республіки Крим наразі недоступна).

Крім того, в Україні умовам подолання 10-відсоткового бар'єру для застосування заходів, спрямованих на використання регіональних мов і мов меншин на території певних адміністративно-територіальних одиниць, можуть відповідати на певних територіях караїми, кримчаки, греки, словаки та інші етнічні спільноти, які поки що не піднімають питання про визнання їхніх мов регіональними на певній території.

 Також, у цьому контексті важливим є той факт, що 10-відсотковий бар’єр для визнання мешканцями російської мови рідною, відповідно до даних Всеукраїнського перепису населення 2001 року, подолали також Дніпропетровська, Закарпатська, Кіровоградська, Сумська, Чернівецька і Чернігівська області та місто Київ, але місцеві ради цих регіонів не ухвалили рішення щодо визнання російської мови регіональною. Очевидно, що  політична еліта цих областей мала дещо інший погляд на механізм запровадження положень Закону України «Про засади державної мовної політики».

 

 



 

* Моніторингове соціологічне дослідження «Українське суспільство» (розпочато у 1992 р.) останнє проведено Інститутом соціології НАН України у липні 2014 р. у всіх областях України (крім Криму). Вибірка складає 1800 респондентів старше 18 років і репрезентує українське суспільство по основних соціально-демографічних показниках. Похибка вибірки дорівнює 2,3%. Результати дослідження опубліковані у книгах: Українське суспільство: моніторинг соціальних змін. Випуск 1 (15), Т. 1 / Головні редактори д.екон.н. В.М.Ворона, д.соціол.н. М.О.Шульга. – Київ. Інститут соціології НАН України, 2014. – 650 с. та Українське суспільство: моніторинг соціальних змін. Випуск 1 (15), Т. 2 / Головні редактори д.екон.н. В.М.Ворона, д.соціол.н. М.О.Шульга. – Київ. Інститут соціології НАН України, 2014. – 450 с. (28,13 ум.др.арк.).

 

версія для друку

Відео

Fair Play. Free Sentsov.

Фотогалерея

Флешмоб "Музейні таємниці"
Розробник: Корпорація Софтлайн (Україна)
©  Міністерство культури України