???mainPage???
Пошук

Розширений пошук »


Опитування
Чи зручно Вам користуватися цим сайтом?
Так
Ні
Не завжди
Відповісти Відповісти
Результат опитування Відповісти
Головна  » Регуляторна політика » Проекти регуляторних актів » Проекти наказів Міністерства» Інструкція з музейного обліку, зберігання та використання пам’яток державної частини музейного фонду України версія для друку
Інструкція з музейного обліку, зберігання та використання пам’яток державної частини музейного фонду України

Інструкція “З музейного обліку, зберігання та використання пам‘яток державної частини Музейного фонду України” (далі – Інструкція) розроблена відповідно до “Основ законодавства України про культуру”, Законів України “Про музеї та музейну справу” (зі змінами), “Про державні нагороди України”, “Про Національний архівний фонд та архівні установи”, “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей”, “Про охорону культурної спадщини”, “Про благодійництво і благодійні організації”, “Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними” Положення “Про Музейний фонд України”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.2000 № 1147, Інструкції “Про порядок визначення оціночної і страхової вартості пам’яток Музейного фонду України” від 13.07.98 № 325 (зі змінами), Порядку занесення унікальних пам’яток Музейного фонду України до Державного реєстру національного культурного надбання, затвердженого наказом Міністерства культури і туризму України від 25.10.2001 № 653 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 14.02.2002 за № 144/6432, Інструкції “Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів” від 21.08.98 № 622, зареєстрованої в Міністерстві юстицій України 7 жовтня 1998р. за № 637/3077 (зі змінами), Інструкції “З організації охорони державних музеїв, історико-культурних заповідників, інших важливих об'єктів культури підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України” від 30.07.2004р. № 846/489, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2004 р. за № 1033/9632, Цивільного кодексу України від 18.07.63 № 1540-1540-06 та інших нормативних документів.

Інструкція визначає порядок та основні форми обліку, наукової обробки, зберігання, консервації і реставрації музейних предметів та музейних колекцій.

Інструкція є обов’язковою для всіх музеїв, картинних галерей, музеїв-заповідників, історико-культурних заповідників, інших закладів музейного типу (далі – Музеї), у яких зберігаються музейні предмети і колекції державної частини Музейного фонду України.

Уся фондово-облікова документація, що передбачена цією інструкцією, ведеться українською мовою.

 

 

 

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

 

 

1. Пам‘ятки (далі - музейні предмети і колекції) державної частини Музейного фонду є державною власністю і надбанням народу України, не підлягають приватизації, знищенню, поверненню колишнім власникам (у разі передання їх на постійне зберігання музею) та вивезенню на постійне зберігання за межі України.

2. Музейні предмети і колекції не є предметом застави і не підлягають вилученню (виняток – обмін на інші рівноцінні). Рішення про вилучення музейних предметів і колекцій або їх обмін, що належать до державної частини Музейного фонду України, приймається Міністерством культури і туризму України на підставі пропозицій і висновків експертно-фондової комісії, яка утворена при ньому, і діє за окремим положенням.

3. Унікальні музейні предмети і колекції, що містять винятково важливу інформацію про події, явища, факти з життя держави, суспільства або окремих видатних осіб, мають наукове, історичне, художнє або інше культурне значення для формування національної самосвідомості українського народу і визначають його внесок у всесвітню культурну спадщину, записують до Державного реєстру національного культурного надбання.

4. Музеї зобов’язані:

а) здійснювати належний облік музейних предметів і колекцій

б) забезпечувати охорону, зберігання, консервацію та реставрацію музейних предметів і колекцій.

5. Згідно з цією Інструкцією у музеї розробляється внутрішній порядок щодо дотримання її вимог, який узгоджується на науково-методичній раді або у фондово-закупівельній комісії і затверджується директором музею.

6. Пожежна та сторожова охорона визначаються в установленому порядку.

7. Відповідальність за облік, зберігання, охорону та використання музейних предметів і колекцій несуть керівник музейного закладу, а також головний зберігач фондів (завідувач фондів).

8. Дотримання Інструкції є обов’язковим для всіх співробітників музею, з метою чіткого виконання своїх повноважень, які безпосередньо виконують функції обліку, зберігання музейних предметів і колекцій. Адміністрація музею щорічно організовує своїм співробітникам вивчення Інструкції і перевірку щодо опанування нею.

9. Відповідальність за облік, зберігання окремих груп музейних предметів і колекцій покладається на певних працівників, про що обумовлено у посадовій інструкції, яка затверджується директором, та у договорі про матеріальну відповідальність.

10. Створення умов щодо дотримання вимог Інструкції та контроль за їх виконанням покладаються на дирекцію музею.

11. У Інструкції терміни вживаються у такому значенні:

Музейний фонд України – це сукупність рухомих пам’яток природи, матеріальної і духовної культури, які мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення незалежно від їх виду, місця створення і форми власності, та зберігаються на території України, складається із державної і недержавної частини.

 

Державна частина Музейного фонду України – це музейні зібрання та окремі пам’ятки, що є державною власністю. Музейні предмети та колекції, які є в музеях, переданих із державної власності у комунальну, є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України.

 

Пам‘ятки – об‘єкти природи, матеріальної і духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства .

 

Музейний предмет – пам’ятка, яка має історичну і культурну цінність і належить до музейного зібрання. Музейні предмети підлягають обов’язковому обліку, який ведеться у порядку, встановленому Міністерством культури і туризму України.

 

Музейна колекція – сукупність (комплекс) музейних предметів у складі основного музейного фонду, об’єднаних за однією або кількома спільними ознаками, що має наукове значення як єдине ціле (колекція може бути особиста, меморіальна, тематична, систематична).

 

Предмет музейного значення – предмет, який має музейну цінність, але не входить до складу музейного зібрання, і виявлений в період наукового комплектування музейних фондів. Предмет музейного значення, який включено до музейного зібрання і пройшов всі стадії наукової обробки, набуває статус музейного предмета

 

Експонат – музейний предмет, який виставлено для огляду, є структурною одиницею експозиції і складає основу музейної комунікації. Експонатом у музеї може бути як справжній (оригінальний) предмет, так і відтворення, макети-моделі або науково-допоміжні матеріали.

 

Музейний облік пам‘яток (музейних предметів і колекцій) – це визначення кількості, складу і стану в одиницях обліку та відображення їх у фондово-обліковій документації музеїв. Він фіксує їх належність до певних класифікаційних груп, забезпечує їх організаційну упорядкованість, можливість адресного пошуку та контроль за їх належністю і станом. Музейний облік складається з двох стадій: первинної реєстрації і наукової інвентаризації.

 

Одиниця обліку – предмет або група предметів (колекція, комплект), зареєстрований в фондово-обліковій документації під одним номером.

 

Облікова документація – система документів, яка складається з документів первинної реєстрації (акти про приймання і видачу) та інвентарних книг – книг надходжень основного фонду, надходжень науково-допоміжного фонду, тимчасових надходжень, обліку сировинних наукових матеріалів, реєстрації актів і документів наукової інвентаризації, котрій підлягають музейні предмети основного фонду, що надійшли на постійне зберігання. До облікової документації належать також книги реєстрації самих облікових документів.

 

Реєстрація первинна – перша стадія обліку музейних фондів, під час якої фіксуються основні відмінні ознаки предметів музейного значення в книзі надходжень (КН) основного або науково-допоміжного фонду на підставі результатів його попереднього вивчення.

 

Інвентаризація наукова– друга стадія обліку основного фонду, коли фіксуються результати вивчення музейних предметів з метою юридичного закріплення предмета за відповідною музейною збіркою і охорони наукових даних про нього.

 

Інвентарний номер – порядковий номер обліку музейного предмета за інвентарною книгою. Інвентарний номер проставляється на предметі в процесі наукової інвентаризації, складає частину облікового позначення.

 

Склад музейних фондів – сукупність конкретних предметів і матеріалів, що утворює певну музейну збірку. Структура музейних фондів визначається згідно з профілем того чи іншого музею і регулюється процесом комплектування та вивченням музейних колекцій, а також особливостями їх збереження.

 

Структура музейних фондів – система організації музейного зібрання, яка залишається незмінною при можливих змінах складу фондів. Структура музейних фондів включає три основні складові: основний фонд, науково-допоміжний і фонд тимчасового зберігання. Як основний так і науково-допоміжний фонд можуть поділятися на профільний, непрофільний та дублетний фонди.

 

Фонд основний – частина музейного зібрання, яка складається з музейних предметів різних типів. У складі фонду музейні предмети об’єднують в окремі колекції. Предмети, які мають найбільшу музейну цінність і представлені в одному примірнику, складають особливо цінну частину основного фонду.

 

Фонд науково-допоміжний – частина музейного зібрання, що складається з різних науково-допоміжних матеріалів, зібраних або створених музеєм для постійної експозиції, або різних виставок. Структура фонду визначається музеєм, залежно від складу фондового зібрання.

 

Тимчасове зберігання – збереження музейних предметів або науково-допоміжних матеріалів, отриманих на обмежений термін для використання в експозиції або для наукової обробки.

 

Фондово-закупівельна комісія – дорадчий орган при дирекції музею, який діє в межах повноважень, визначених Міністерством культури і туризму України.

 

Шифр – скорочена назва музею, в якому зберігається музейний предмет або науково-допоміжний матеріал. Шифр є складовою частиною облікового призначення і наноситься на кожну одиницю музейних предметів.

 

1. СКЛАД МУЗЕЙНИХ ФОНДІВ

 

 

Музейні зібрання усіх музеїв складаються з основного та науково-допоміжного фондів. У науково-природничих музеях, відділах природи краєзнавчих музеїв та відповідних музеях навчальних закладів, крім основного та науково-допоміжного, є фонд сировинних матеріалів.

 

1.1. ОСНОВНИЙ МУЗЕЙНИЙ ФОНД

 

 

1.1.1. До основного фонду належать такі музейні предмети:

У науково-природничих музеях або відділах природи краєзнавчих музеїв – музейні предмети, які відображають розвиток природи та історію розвитку природничих дисциплін. У їх числі:

• зразки природи, оброблені і законсервовані для тривалого зберігання

• предмети і колекції археології, геології, палеонтології, мінералогії, ґрунтознавства, ботаніки, антропології, зоології та інші природничі матеріали

• унікальні об'єкти живої та неживої природи, рідкісні види тварин і рослин, метеорити, кристали незвичайної форми тощо

• колекції, зібрані видатними природознавцями, та мають наукове або меморіальне значення

• зразки техніки препарування та наукової таксидермії

• біогрупи і ландшафтні діорами, що науково з точністю відтворюють вигляд природничих ділянок і засновані на оригінальних, науково оброблених матеріалах

• писемні, образотворчі, речові, кіно-, відео-, фото-, фонопам'ятки, що відтворюють історію природничих наук та характеризують природні умови

• матеріали, пов'язані з перетворенням природи людиною, збагаченням флори і фауни, виведенням нових культур, сортів рослин, порід тварин тощо.

1.1.2 У музеях або відділах історичного профілю – музейні предмети, які документують історію і розвиток людського суспільства. У їх числі:

речові пам’ятки. А це є: речові предмети і колекції, пов'язані з важливими подіями в житті України та інших країн, розвитком суспільства і держави, історією національно-визвольних, революційних рухів та громадянських воєн, боротьбою за збереження миру, розвитком науки і техніки, культури та побуту народів, життям і діяльністю політичних, державних, військових діячів, діячів науки, літератури, мистецтва, народних героїв, учасників історичних подій предмети і колекції, виявлені під час проведення археологічних розкопок, окремі випадкові знахідки окремі предмети нумізматики і нумізматичні колекції: монети, боністика (паперові грошові знаки), фалеристика (ордени, медалі нагородні), медальєрика (медалі ювілейні, пам'ятні), сфрагістика (печатки), геральдика (гербові знаки міст, окремих родин)

 

образотворчі пам’ятки – твори образотворчого мистецтва (живопис, графіка, скульптура) і декоративно-прикладного мистецтва (вишивка, набійка, мереживо, ткацтво, килимарство, різьблення, розпис, карбування, кераміка, скло, порцеляна та ін.) пам'ятки монументального мистецтва, їх складові частини і фрагменти (мозаїка, фреска, частини скульптурного декору), які мають документальне, меморіальне або художнє значення

 

писемні пам’ятки – рукописні і друковані документи: рукописи, рукописні книги, стародруки, рідкісні видання усіх видів друку (періодичні видання та ілюстрації до них, відозви, листівки тощо), автографи, щоденники, листування, мемуари картографічні матеріали: карти, атласи, глобуси, плани, креслення, пов'язані з історичними подіями

 

фотопам’ятки – дагеротипи, негативи з натури на склі, плівці та інших матеріалах позитиви на папері, кераміці, металі та інших матеріалах діапозитиви на склі та плівці

 

фонопам’ятки – речові і музичні (воскові валики для фонографа, платівки для грамофонів, патефонів, електрофонів (моно, стерео або квадро, магнітні стрічки та диски)

 

кінопам’ятки та відеопам’ятки – кінофільми, документальні і художні (негативи і позитиви на роликових плівках, відеомагнітні стрічки).

1.1.3 У музеях театрального, музичного та кіномистецтва та їх відділах – музейні предмети, які документують розвиток театрального та кіномистецтва, музичної культури. У їх числі:

 

речові пам’ятки – меморіальні предмети, особисті речі, які належали видатним діячам музичного, театрального та кіномистецтва, а також предмети побуту, які характеризують епоху музичні інструменти, театральні костюми

образотворчі пам’ятки – твори образотворчого мистецтва, які характеризують діяльність творчих колективів, особистість діячів театру, кіно, музики, епоху, у яку вони жили ескізи і макети декорацій, ескізи театральних костюмів ілюстрації до літературних творів

 

писемні пам’ятки – документи, які характеризують діяльність творчих колективів, життя і діяльність акторів театру і кіно, режисерів, композиторів, лібретистів, музикантів, театральних художників, театрознавців, музикознавців, кінознавців та їх оточення

 

фотопам’ятки – дагеротипи, негативи з натури на склі, плівці та інших матеріалах позитиви на папері, кераміці, металі та інших матеріалах діапозитиви на склі та плівці

 

кінопам’ятки та відеопам’ятки – кінофільми, документальні і художні (негативи і позитиви на роликових плівках, відеомагнітні стрічки).

1.1.4 У літературних музеях – музейні предмети, які характеризують розвиток літератури. У їх числі:

 

речові пам’ятки – меморіальні предмети, що належали видатним літературним діячам або їх оточенню предмети побуту, що характеризують епоху, у якій жив і творив літературний діяч

 

образотворчі пам’ятки – твори образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, що є ілюстраціями літературних творів або за допомогою яких мистецькими засобами відтворюється образ автора, його епохи та оточення

 

писемні пам’ятки - твори художньої і документальної літератури, драматургії, публіцистики (рукописи, друковані видання з правками або автографами, рідкісні видання – стародруки, перші видання відомих авторів, твори відомих авторів) документи, що характеризують діяльність літературного діяча, формування його особистості і дають змогу відтворити його оточення та епоху

 

фотопам’ятки – негативи, позитиви, дагеротипи, діапозитиви, які відтворюють особистість літератора, його оточення та епоху, в якій він жив і творив

 

фонопам’ятки – речові і музичні, що належали літераторові і характеризують його уподобання

 

кінопам’ятки та відеопам’ятки – документальні і художні стрічки, на яких зафіксовано літературних діячів, їх оточення, епоху, а також ті, у яких використано сюжети літературних творів.

1.1.5 У меморіальних музеях – меморіальні предмети, які належали видатній особі, її оточенню, а також ті, що відтворюють епоху, у якій жила і творила ця особа. У їх числі:

 

речові пам’ятки – власні предмети видатної особи або її найближчого оточення, чи ті, що належать до визначної події пам'ятки, що не є меморіальними, але відтворюють історичну обстановку, у яких жила і діяла видатна особа, або відбувалась визначна подія, а також результати діяльності видатної особи, долю її творчих здобутків у наступні епохи

 

образотворчі пам’ятки – твори образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, які відтворюють образ видатної особи, її родини, найближчого оточення або відображають визначну подію

 

писемні пам’ятки – рукописи, автографи, відозви, щоденники, листування, книги всіх видів друку та інші рукописні і друковані пам'ятки, які мають безпосереднє відношення до видатної особи або її оточення пам'ятки літератури (документальної, художньої), що присвячені видатній особі або визначній події

 

фотопам’ятки – негативи, позитиви, дагеротипи, діапозитиви, які відтворюють життя і творчість видатної особи, фіксують її оточення та побут

 

фонопам’ятки – речові і музичні, які належать видатній особі або є результатом її діяльності, а також ті, що присвячені визначній події

 

кінопам’ятки та відеопам’ятки – документальні і художні, які створені видатною особою, або присвячені їй, а також ті, що відтворюють визначну подію. 1.1.6 У технічних музеях – музейні предмети, що відображають історію розвитку техніки. У їх числі:

 

речові пам’ятки – машини, механізми, прилади тощо

 

образотворчі пам’ятки – твори образотворчого мистецтва, які відтворюють життя і діяльність учених, винахідників, окремі технічні процеси та ін.

 

писемні пам’ятки – технічна документація, документи, пов'язані з життям і діяльністю вчених, винахідників та ін.

 

фотопам’ятки – негативи, позитиви, дагеротипи, діапозитиви, які відтворюють історію розвитку техніки

 

фонопам’ятки – речові і музичні, які пов'язані з життям і діяльністю видатних вчених етапами розвитку техніки

 

кінопам’ятки та відеопам'ятки – документальні і художні, що пов’язані з життям і творчістю видатних вчених, історією видатних технічних винаходів.

 

1.1.7 У художніх музеях та картинних галереях – твори усіх видів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. У їх числі:

живопис: монументальний (мозаїка, фреска, настінний розпис у спосіб різних технік) станковий (іконопис, світський живопис) графіка (малюнок, гравюра, плакат) скульптура (кругла і плоска) художнє килимарство художнє ткацтво художня вишивка художня набійка художнє скло художній метал художня кераміка художня порцеляна художній фаянс художнє різьблення декоративний розпис та ін.

 

1.1.8 Архівні документи, що зберігаються в фондах музеїв і мають історичну та культурну цінність, визнану в установленому законом порядку, і є надбанням української нації, входять до складу Національного архівного фонду.

 

1.2. НАУКОВО-ДОПОМІЖНИЙ ФОНД

 

 

1.2.1. Науково-допоміжний фонд – частина музейного зібрання, що складається з різноманітних матеріалів, які не мають властивостей музейних предметів, але допомагають їх вивченню та експонуванню.

 

1.2.2. До науково-допоміжного фонду належать:

різного роду відтворення (діорами, копії, макети, моделі, муляжі, репродукції, наукові реконструкції, схеми, таблиці, плани, графіки та ін.), розроблені або придбані в процесі комплектування, вивчення та експонування музейних предметів і музейних колекцій фотокопії і фотографії масового виготовлення дублетні примірники друкованих матеріалів масового випуску (плакати, афіші, листівки та ін.) при наявності цих матеріалів у п'яти примірниках в основному музейному фонді матеріали сувенірного характеру, які не мають художньої, історичної або значної матеріальної цінності зразки сільськогосподарських культур та інших натуральних продуктів, що швидко псуються і потребують частої заміни натуральні матеріали – об'єкти природи, які не мають музейного значення, але використовуються для наочного показу деяких особливостей природи та її явищ (наприклад, різноманітна овочева і фруктова консервація, їжа космонавтів, продукти переробки нафти та ін.).

 

В окремих випадках науково-допоміжні матеріали можуть бути переведені до основного фонду (наприклад, точні копії втрачених унікальних предметів).

 

1.3. ФОНД СИРОВИННИХ МАТЕРІАЛІВ

 

 

1.3.1. До фонду сировинних природничо-наукових матеріалів належать:

об'єкти неорганічної та органічної природи, що є наслідком лабораторних досліджень і препарування (шкурки тварин, вологі експедиційні матеріали, зразки сільськогосподарських культур нетривалого зберігання тощо), матеріали, підготовлені для тривалого зберігання та ін.

1.3.2. Сировинні природничо-наукові матеріали (в залежності від наслідків подальшої обробки) реєструють у основному або науково-допоміжному фонді.

1.3.3. Належність предметів до певного фонду підтверджується рішенням фондової закупівельної комісії музею і оформлюється протоколом, який затверджується керівником та скріплюється печаткою музею.

1.3.4. З основного фонду може бути виділений обмінний фонд, який складається із музейних предметів, що не відповідають профілю музею, а також із зайвих дублетних екземплярів (понад п’ять). Музейні предмети з обмінного фонду можуть передаватися на постійне зберіганням іншим музеям в порядку обміну з дозволу (наказу) Мінкультури або для тимчасового користування. Музейні предмети з обмінного фонду при надходженні до музею реєструються як предмети основного фонду, а їх належність до обмінного фонду фіксується в картотеці чи в графі “Примітка” книги обліку. Обмінний фонд як самостійна облікова структура не існує.

1.3.5. З науково-допоміжного фонду також може виділятися обмінний фонд, який фіксується у книзі обліку.

 

2. ОБЛІК МУЗЕЙНИХ ПРЕДМЕТІВ І КОЛЕКЦІЙ

 

 

2.1. Облік музейних предметів і колекцій забезпечує систему збирання даних і реєстрації необхідної інформації (відомостей) про пам’ятки, які є національно-культурним надбанням. Музейні предмети і колекції підлягають музейному обліку, який забезпечує охорону та створює необхідні умови для їх вивчення і використання. Державний музейний облік здійснюється шляхом включення кожного музейного предмета і колекції до державної частини Музейного фонду України.

2.2. Усі пам’ятки історії та культури (речові, об’єкти природи, твори всіх видів образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва, пам’ятки писемності, фото-, фоно-, кіно-, відеопам’ятки), що зберігаються в музеях і заповідниках, бухгалтерському обліку не підлягають, їх відображення на балансі юридичної особи, в користуванні якої вони знаходяться забороняється.

2.3. Музейний облік музейних предметів і колекцій передбачає дві стадії:

первинна реєстрація – облік предметів, які надійшли до музею. Фіксуються основні відмінні ознаки предметів в актах приймання, книзі обліку надходжень (основного фонду) або книзі обліку науково-допоміжних матеріалів на підставі результатів їх попереднього вивчення (первинної атрибуції)

наукова інвентаризація – облік основного фонду. Фіксуються результати розгорнутої атрибуції музейних предметів в інвентарних та спеціальних інвентарних книгах з метою юридичного закріплення предметів за певною музейною колекцією та охорони наукових даних про предмети.

2.4. Основними документами обліку музейних предметів і колекцій є акти приймання і акти видавання, книги надходжень (КН), інвентарні книги, спеціальні інвентарні книги. Науковий інвентар є найбільш повним за обсягом документом, що характеризує музейний предмет і фіксує наслідки його наукового вивчення. Категорично забороняється зберігання і використання в музеях предметів і колекцій, не оформлених юридичними документами.

2.5. Книги надходжень(КН), інвентарні та книги спецобліку до заповнення мають бути пронумеровані, прошнуровані, опечатані печатками музею та центрального органу виконавчої влади для музеїв державного підпорядкування (місцевого органу виконавчої влади для музеїв комунальної власності), завірені підписами головного зберігача, завідувача відділу або матеріально відповідальної особи.

2.6. Фондово-облікова документація друкується за встановленими формами (див. додатки) і заповнюється від руки чорною чи синьою пастою, чорнилом або тушшю.

2.7. Акти, книги надходжень, інвентарні та спеціальні інвентарні книги музею заповнюються розбірливо, чітко, без помилок, підчисток і необумовлених виправлень. Виправлення записів у фондово-обліковій документації допускаються лише на підставі рішення фондово-закупівельної комісії, про що фіксується у протоколі. Виправлення у фондово-обліковій документації робляться червоними чорнилом, тушшю або пастою, помилкові записи закреслюються однією лінією. Нові записи вписуються чітко. Правильний запис вписується над закресленим текстом, затверджується підписом головного зберігача фондів або матеріально відповідальної особи і скріплюється печаткою музею.

2.8. Усі суттєві виправлення атрибуції (стан збереженості, розміри, матеріал та ін.), що вносяться до книг надходжень, інвентарних та спеціальних інвентарних книг, завіряються особою, яка відповідає за облік на підставі спеціального акта (додаток 14), який підписується керівником або його заступником з наукової роботи, головним зберігачем фондів і реєструється у спеціальній книзі (додаток 19).

2.9. Оформлення облікової документації за допомогою автоматизованих інформаційних систем передбачає обов’язкову наявність рукописного примірника книги надходжень. Інвентарні книги і спеціальні інвентарні книги можуть заповнюватися у спосіб комп’ютерного набору за наявності рукописного примірника книги надходжень і паспорта музейного предмета (як зразок для ідентифікації і захисту інформації про предмет, виконаного у електронний спосіб). В роздрукованому вигляді ця інформація має бути в формі тому інвентарної книги чи спеціальної інвентарної книги, ступінь захисту якої визначається цією інструкцією.

2.10. Музеї обліковують і зберігають документи, які належать Національному архівному фонду України, та використовують їх згідно із Законом України “Про Національний архівний фонд та архівні установи”.

2.11. Музеї щорічно подають до державних архівних установ відомості про склад і обсяг документів Національного архівного фонду України за формами, встановленими Держкомархівом України (відомості про зміни у складі та обсязі фондів, картка музею, архівний опис).

Відомості про об’єм, склад, зміст і стан документів Національного архівного фонду України вводяться в облікові книги та картотеки основного фонду музею.

 

 

2.1. ПОРЯДОК ПРИЙМАННЯ МУЗЕЙНИХ ПРЕДМЕТІВ
(на постійне зберігання)

 

 

2.1.1. Усі предмети, що надійшли до музею, підлягають обов’язковому документальному обліку. Оформлення приймання і видача предметів здійснюється при їх надходженні або видаванні за відповідними актами. Акт про приймання і акт про видачу є первинними юридичними документами обліку музейних фондів. Зберігання в музеях предметів і колекцій, не оформлених актами приймання, категорично забороняється.

2.1.2. Акти про приймання або акти про видачу предметів заповнюються за допомогою друкарської машинки, комп’ютера, або від руки чорним чи синім чорнилом (пастою).

2.1.3. Акти про приймання складаються за встановленою формою (додатки 1, 3, 10). Якщо на предметі є старі облікові позначення (з виставок, з іншого музею), вони проставляються у графі “Примітка”. Нові облікові позначення, що присвоєні предмету за книгою надходжень, проставляються у відповідній графі. У разі закупівлі або попередньої експертної оцінки в акті про приймання зазначається вартість предмета. Акти підписуються особами, що здають і приймають предмет. Акти затверджують керівник музею або особа, яка його заміщує, скріплюються печаткою музею та видаються особам, які його підписали.

2.1.4. Акти про приймання складаються у декількох примірниках (не менше трьох). Перший примірник залишається у головного зберігача фондів або у відділі /секторі/ обліку другий – передається у відділ, до якого предмет переданий на зберігання або з якого виданий (якщо зберігання відбувається за відділами) третій – особі, яка здала або прийняла предмет. Якщо головний зберігач фондів є матеріально відповідальною особою, перший примірник акта зберігається у керівника. До акта додається історична довідка (легенда) про історію предмета, його походження, час і місце побутування, перебування на виставках та ін.

2.1.5. Якщо предмет потребує особливої атрибуції, до акта додаються висновки експертів, завірені і скріплені печаткою відповідної установи, що проводила його експертизу. У разі надходження до музею матеріалів з археологічних, геологічних та інших експедицій акти про приймання складаються на підставі польових або колекційних описів, або списків предметів, завірених начальником експедиції.

2.1.6. У разі передавання предметів на постійне зберігання їх власником, – спочатку науковий співробітник складає акт про приймання предметів у тимчасове зберігання (додаток 2). Одночасно між власником предмета і музеєм укладаються договори: у разі дарування предмета – договір про дарування (додаток 4), у разі закупівлі – договір про купівлю-продаж (додаток 5), у разі благодійництва – договір про благодійний внесок (додаток 6). Якщо предмет надходить до музею або видається з нього на тимчасове зберігання, укладається договір про схов (додаток 7). У разі організації виставки – договір про організацію і проведення виставки. У разі позитивного рішення фондово-закупівельної комісії щодо включення предмета до музейного зібрання, предмет залишається у музеї на постійному зберіганні, а колишній власник предмета згідно з договором передає музею усі права власності на предмет: майнові, економічні, зокрема й авторські. Договори підписуються обома сторонами. У разі укладення договору між юридичними особами – договір скріплюється печатками обох сторін. Якщо одна сторона договору є фізичною особою, договір складається в присутності двох свідків. Під договором ставляться підписи фізичної особи та двох свідків, з одного боку, і печатка юридичної особи (музею), з другого боку. Без печатки договір не дійсний. Акт про приймання не дійсний без договору.

2.1.7. У разі рішення фондово-закупівельної комісії про недоцільність включення предмета до музейного зібрання, предмет за актом про видачу в постійне зберігання повертається власнику, про що робиться запис у книзі реєстрації актів про видачу на постійне зберігання та книзі реєстрації актів про приймання на тимчасове зберігання.

2.1.8. Відповідальність за предмети, прийняті на тимчасове зберігання, до розгляду їх на фондово-закупівельній комісії несе особа, яка отримала їх від юридичних або фізичних осіб за актом і договором.

2.1.9. Згідно з протоколом фондово-закупівельної комісії співробітник відділу /сектора/ обліку або головний зберігач фондів оформлює акт про приймання предметів на постійне зберігання (додаток 3). Цей акт може бути одночасно й актом про передачу музейних предметів на матеріально відповідальне зберігання і підписується головним зберігачем фондів, зберігачем, який зберігав ці предмети до рішення фондово-закупівельної комісії, і зберігачем фондів, який прийняв їх на матеріально відповідальне зберігання. Підписи осіб, які здають і приймають предмети, в акті обов’язково прописуються повністю в дужках.

2.1.10. Приймання та видавання предметів, які містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння проводиться відповідно до Інструкції “По учету и хранению музейних ценностей из драгоценных металлов и драгоценных камней, находящихся в государственных музеях СССР”, затвердженої наказом Міністерства культури СРСР від 15.12.1987 № 513.

2.1.11. Приймання державних нагород музеями здійснюється у відповідності до Закону України «Про держвні нагроди України» від 16.03.2000 № 1549-11122. Зберігання, охорона та використання державних нагород, які містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння- згідно із Інструкцією “По учету и хранению музейних ценностей из драгоценных металлов и драгоценных камней, находящихся в государственных музеях СССР”, затвердженої наказомвакультури СРСР від 15.12.1987 № 513.

2.1.12. Ордени, медалі України та інших країн, нагрудні знаки до почесних звань України та інших країн, нагороджених померлих громадян і громадян, нагроджених посмертно, а также документи про їх нагородження можуть передаватись на постійне зберігання музям за згодою спадкоємців.

2.1.13. Державні нагороди України та інших країн, передані музеям на постійне зберігання, пройшли всі форми обліку і стали складовою державної частини Музейного фонду України, власникам нагород та спадкоємцям померлого (нагородженого посмертно) не повертаються.

2.1.14. Музеї можуть приймати на постійне зберігання безіменні нагороди.

2.1.15. Державні нагороди, документи про нагородження громадян, діючих підприємств, установ, організацій, військових частин і підрозділів передаванню до музеїв на постійне зберігання не підлягають.

2.1.16. Порядок приймання, обліку, зберігання, охорони, перевезення музеями зброї (в тому числі такої, що містить дорогоцінні метали і каміння) регламентується Інструкцією “Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів”, затвердженої наказом МВС України від 21.08.98 № 622, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 7 жовтня 1998р. № 637/3077 (зі змінами) та здійснюється з дозволу органу виконавчої влади, якому підпорядковано музей, а також органів Міністерства внутрішніх справ.

2.1.17. Підставою для надання дозволу музеям на приймання вогнепальної зброї є:

клопотання директора музею органам дозвільної служби Міністерства внутрішніх справ України, у якому зазначаються кількість одиниць зброї, що передається до музею, номер документа та термін дозволу на право зберігання зброї

акт про придатність приміщення, де зберігається зброя, який складається комісією з представників органів Міністерства внутрішніх справ, пожежного нагляду та музею

наказ директора музею про призначення особи, відповідальної за придбання та зберігання зброї (прізвище, ім'я та по батькові, дата, місце народження і проживання), довідка (висновок) медичної установи (ЛКК), що така особа за станом здоров’я може виконувати цю роботу, сертифікат про проходження профілактичного, наркологічного огляду на відсутність протипоказань до виконання вказаних функціональних обов’язків

копія документа на одержання (придбання) зброї та бойових припасів

платіжне доручення (квитанція) банку про оплату послуг, пов'язаних з видачею дозволу на придбання зброї.

2.1.18. Передання музейних предметів і колекцій на постійне зберігання іншим музеям у межах України здійснюється за згодою музеїв, у яких вони зберігаються:

за рішенням (наказом) Міністерства культури і туризму України або іншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, – для музеїв, заснованих на державній формі власності

за рішенням (наказом) Міністерства кульутри і туризму України або іншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, та за погодженням з відповідним структурним підрозділом місцевого органу виконавчої влади – для музеїв, заснованих на комунальній формі власності.

2.1.19. Для одержання дозволу Міністерства культури і туризму України або іншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, подаються такі документи:

а) клопотання структурного підрозділу місцевого органу виконавчої влади: Міністерства культури і мистецтв Автономної Республіки Крим, Головного управління культури і мистецтв Київської міської державної адміністрації, Севастопольської міської державної адміністрацій, до сфери управління яких належить музей, з якого передаються музейні предмети і колекції

б) лист-згода музею, з якого передаються музейні предмети і музейні колекції, витяг з протоколу фондово-закупівельної комісії

в) клопотання музеїв, установ, організацій або фізичних осіб, до яких передаються музейні предмети і музейні колекції

г) списки музейних предметів у п'яти примірниках із зазначенням їх каталожних даних (інвентарного номера, назви предмета, матеріалу, техніки, розмірів, маси, проби).

2.1.20. В разі передання музейних предметів на постійне зберігання, у книгу надходжень, інвентарні книги та іншу фондово-облікову документацію у графу “Примітка” червоним чорнилом або тушшю вписується відповідний запис з посиланням на документ (наказ), що дозволяє видавання. Запис підтверджується підписом головного зберігача фондів і скріплюється печаткою музею.

2.1.21. Використання вилучених номерів предметів за книгою надходжень та інвентарною книгою для запису інших музейних предметів забороняється.

2.1.22. Передання музейних предметів і колекцій на постійне зберігання може здійснюватися як обмін між музеями, які зберігають державну частину Музейного фонду України на рівноцінні предмети, що відповідають профілю музейного зібрання. Порядок обміну та оформлення фондово-облікової документації здійснюється згідно з пп.2.1.18, 2.1.19 данної Інструкції.

2.1.23. Внутрішнє передання предметів з одного відділу музею до іншого, від однієї матеріально відповідальної особи до іншої проводиться за заявкою (додаток 36) з дозволу головного зберігача і оформлюється актом про внутрішнє музейне передння (додаток 12). Акт затверджується керівником музею або особою, яка його заміщає і скріплюється печаткою музею.

2.1.24. Передання музейних предметів з відділів у фотолабораторію або для наукової роботи в межах музею відбувається з дозволу головного зберігача фондів та завідувача відділу або матеріально відповідальної особи і оформлюється актом та реєструється у спеціальній книзі.

2.1.25. Передання музейних предметів на реставрацію відбувається з дозволу керівника музею за погодженням з головним зберігачем фондів, завідувачем відділу або матеріально відповідальною особою, оформлюється актом про видачу на тимчасове зберігання або актом про внутрішнє музейне передання із зазначенням стану збереженості та терміну, на який видається музейний предмет.

2.1.26. Акти про приймання на постійне зберігання нумеруються порядковими номерами. Окремо пронумеровані акти для постійного зберігання підшиваються в різні справи (акти приймання або акти видачі) в хронологічному порядку.

2.1.27. Усі акти підлягають реєстрації у спеціальних книгах реєстрації актів (додатки 15,17). Музеї мають вести окремі книги реєстрації актів: приймання на постійне зберігання, видачі на постійне зберігання.

2.1.28. Наприкінці року акти нумеруються за сторінками, шнуруються, опечатуються печаткою і залишаються на зберіганні в музеї.

2.1.29. Записи в кожній з книг реєстрації актів продовжуються з року в рік (до заповнення книги), при цьому щорічна нумерація актів приймання і видачі предметів повинна починатися з першого номера.

2.1.30. Акти про передання предметів на матеріально відповідальне зберігання нумеруються підряд, без розподілу за роками та підшиваються окремо і реєструються в спеціальній книзі.

Фондово-облікова документація музею на зберігання в архівні установи не передається.

 

 

2.2. РЕЄСТРАЦІЯ НОВИХ НАДХОДЖЕНЬ

 

 

2.2.1. Усі предмети, що надійшли до музею на постійне зберігання, після складання акта та первинної атрибуції (виявлення основних ознак, що визначають назву, призначення, будову [структуру], матеріал, техніку виготовлення, розміри, авторство, хронологію і географію створення та побутування предмета) протягом місяця розглядаються фондово-закупівельною комісією музею.

2.2.2. У разі рішення фондово-закупівельної комісії щодо недоцільності включення предмета до музейного зібрання, предмет повертається власнику, про що складається акт про видачу предметів на постійне зберігання (додаток 10).

2.2.3. У разі рішення фондово-закупівельної комісії щодо включення предметів до музейного зібрання, складається акт про приймання предметів на постійне зберігання, і предмети протягом місяця реєструється у книзі обліку надходжень музейних предметів на постійне зберігання (далі: книга надходжень додаток 20) або книзі обліку науково-допоміжних матеріалів (додаток 22).

У разі закупівлі предмета у фізичної особи, він реєструються у книзі надходжень тільки після перерахування музеєм коштів власнику.

2.2.4. У книзі надходжень як документі охоронного порядку – реєструється предмет, що надійшов, під певним порядковим номером, який одночасно проставляється на ньому, і дається стислий опис предмета, який унеможливлює його підміну, а в разі втрати або крадіжки – сприяє розшуку предмета.

2.2.5. Кожний музейний предмет, заноситься до книги надходжень під окремим номером, який одночасно проставляється в акті його приймання на постійне зберігання.

2.2.6. Предмети, які входять до складу окремих цілісних скарбів, матеріалів експедицій або конфіскованих пам’яток, заносяться до книги надходжень у повному складі.

2.2.7. Предмети, які містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, до книги надходжень записуються кожний окремо.

Предмети, які містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння та надійшли до музею у складі скарбу, матеріалів з археологічних, етнографічних, геологічних та інших експедицій або іншим шляхом, обліковуються за окремим номером, а його належність до скарбу або матеріалів експедицій зазначається у графі “Назва та стислий опис предмета”.

2.2.8. Матеріали, які надійшли до музею внаслідок діяльності археологічних, етнографічних, геологічних та ін. експедицій, обліковуються спочатку комплексами за колекційними або польовими описами (додатки 8, 9). Якщо зазначені комплекси передаються з експедицій інших організацій, то передання їх до музею здійснюється за актами з предметними описами, у яких однотипні предмети записуються групами, а унікальні – окремо.

2.2.9. У разі одночасного надходження великої кількості однорідних предметів, їх систематизують, розподіляють на основний і науково-допоміжний фонд. Такі однорідні предмети отримують єдиний номер за книгою надходжень з відповідними до кількості предметів дробовими номерами. Наприклад: КН-48021/1-735.

2.2.10. Запис колекції у книгу надходжень або у книгу науково-допоміжного фонду допускається за наявності предметного опису її складу (колекційного опису).

2.2.11. Перед реєстрацією у книгу надходжень археологічні предмети систематизують, розподіляють на основний і науково-допоміжний фонд.

2.2.12. Польовий або колекційний опис підписується особою, яка його склала, завіряється підписом начальника експедиції, нумерується та опечатується печаткою музею. Реєструють польові або колекційні описи у книзі реєстрації польових та колекційних описів.

2.2.13. У зв’язку з необхідністю попередньої систематизації та камеральної обробки експедиційних зібрань археологічних, етнографічних, геологічних та інших колекцій, а також нерозібраних архівів меморіального характеру терміни їх запису до книги надходжень визначаються фондово-закупівельною комісією музею з урахуванням складності та обсягу робіт.

 

2.3. НАУКОВА ІНВЕНТАРИЗАЦІЯ МУЗЕЙНИХ ПРЕДМЕТІВ

 

 

2.3.1. Наукова інвентаризація – це друга, основна стадія обліку музейних предметів і колекцій основного фонду, на якій фіксуються наслідки вивчення та наукової атрибуції з метою закріплення предметів за певною музейною колекцією.

2.3.2. Науковій інвентаризації підлягають усі предмети основного фонду музею.

2.3.3. Музейні предмети систематизуються у відповідності до класифікації основного фонду за найбільш суттєвими ознаками та окремими групами в залежності від складу зібрання. Музейні предмети поділяються на типи або джерела: речові, образотворчі, писемні, кіно-(відео-), фото-, фономатеріали. Кожний тип (джерело) поділяється на види, види на різновиди, різновиди на групи, групи на підгрупи. Наприклад: тип “образотворчий”, вид “живопис”, різновид “мініатюра”, група “портрет”.

2.3.4. У музеях з великим зібранням і різноманітними колекціями, таких як краєзнавчі музеї, музейні предмети і колекції систематизуються за типами, колекціями, видами матеріалу, технікою виконання, призначенням. Наприклад: речові пам’ятки (природа, археологія, нумізматика, етнографія, зброя, годинники, вироби з тканини, металу та ін.) образотворчі пам’ятки (живопис, графіка, скульптура) пам’ятки декоративно-прикладного мистецтва писемні пам'ятки (рукописні, друковані) кіно- та відеопам’ятки (документальні і художні) фотопам’ятки (негативи, діапозитиви, фотовідбитки) фонопам’ятки (речові і музичні).

2.3.5. У музеях художнього профілю музейні предмети систематизуються:

за видами мистецтва (образотворче мистецтво та декоративно-прикладне) за матеріалом і технікою (дерево, кістка, метал, папір, гравірування, малюнок), іноді за призначенням (меблі та ін.).

2.3.6. Для музеїв художнього профілю з великим зібранням використовується така систематизація:

живопис іконопис мініатюра графіка скульптура художні меблі декоративно-прикладне мистецтво пам'ятки монументального мистецтва (фреска, мозаїка, архітектурні деталі і фрагменти).

2.3.7. У музеях художнього профілю з невеликим зібранням кількість груп може бути зменшена до 3 – 4:

живопис графіка скульптура декоративно-прикладне мистецтво.

2.3.8. У художніх зібраннях музеїв доцільно вести окрему інвентарну книгу для художніх рам, у якій, крім загальних даних, необхідно дати опис профілю рами, а також інвентарний номер картини, яка оформлена цією рамою.

Сучасні багетні рами масового виробництва та музейне обладнання, що не мають художньої цінності, обліковуються господарською частиною музею у господарських інвентарях.

2.3.9. Після встановлення кількості груп зберігання, музейні предмети і колекції розподіляються між відповідними розділами, яким надається шифр.

2.3.10. Музейні предмети і колекції відповідно до розділів реєструються до окремих інвентарних книг (додаток 25) з встановленим шифром. Наприклад: книга обліку предметів археології може мати шифр “А”, нумізматики – “Н”, скульптури – “С” та ін.

2.3.11. У музеях з великим зібранням, де музейні предмети і колекції розподіляються за відділами, кожній групі, крім основного шифру, надається шифр відділу. Наприклад, предмет археології з відділу античної археології може мати шифр “Ар/А”.

2.3.12. Науковий співробітник музею, який одержав предмет для інвентарного опису, у найкоротший термін вивчає музейний предмет, виявляє основні ознаки: назву, авторство, хронологію і географію створення та побутування, призначення, устрій, матеріал, техніку виготовлення, розміри предмета тощо, з метою підготовки його для різнобічного музейного використання, визначає його наукову, художню, історичну, етнографічну та меморіальну цінність і заносить дані про предмет до інвентарної книги.

2.3.13. Попередньо зазначені дані вписуються в науково уніфікований паспорт (додаток 24). Науково уніфікований паспорт музейного предмета – документ, що фіксує усі етапи інвентаризації, вивчення, наукового визначення, реставрації, публікації і використання предмета на всьому відрізку часу його знаходження в певному музеї.

2.3.14. Науково уніфікований паспорт заповнюється від руки, при допомозі друкарської машинки або комп’ютера, завіряється підписом фахівця, що його складає та візується матеріально відповідальною особою. Обов’язковим для науково уніфікованого паспорта є наявність фотографії (9 х 13 см) або, як виняток, замальовки.

2.3.15. Науково уніфікований паспорт складається на унікальні предмети згідно з додатком № 1 до “Порядку занесення унікальних пам’яток Музейного фонду України до Державного реєстру Національного культурного надбання”, затвердженого наказом Міністерства культури і мистецтв України від 25.10.2001 р. № 653, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 14.02.2002 р. за № 144/6432.

2.3.16. Кожний музейний предмет реєструється в інвентарній книзі під порядковим номером. Порядковий номер є одночасно інвентарним номером музейного предмета, який проставляється на ньому. Шифр та інвентарний номер музейного предмета заноситься у відповідну графу книги надходжень для досягнення взаємозв’язку між книгою надходжень та інвентарною книгою.

Предмети, що складаються з декількох частин, заносяться до інвентарної книги за одним номером, а кожна його складова частина нумерується окремо. Наприклад: кубок з кришкою – інвентарний номер М-910, кубок – М-910/1, кришка – М-910/2.

У комплектах предметів (наприклад, сервізи) кожний предмет інвентаризується за окремим номером, а належність його до комплекту обумовлюється у графі “Назва та розгорнутий опис предмета” (інвентарна книга, додаток 25).

Альбоми гравюр, малюнків, фотографій, клясер з марками, що об’єднані тематично, та ін. записуються під одним інвентарним номером, при цьому зазначається загальна кількість аркушів альбому, кількість пустих чи відсутніх аркушів або гнізд до фотографій, а також кількість предметів (гравюр, малюнків, фотографій). Кожний предмет з альбому підлягає інвентаризації і відповідно отримує окремий інвентарний номер. Належність предмета до альбому зазначається у графі “Назва та розгорнутий опис предмета” (додаток 25).

Монетні скарби записуються до інвентарної книги в повному складі (монети з дорогоцінних та монети з недорогоцінних металів). Кожна монета записується під окремим інвентарним номером, а її належність до скарбу зазначається у графі “Назва та розгорнутий опис предмета” (додаток 25).

Предмети зі скарбів, які належать до різних типів і видів музейних предметів і музейних колекцій, систематизуються згідно з класифікацією основного фонду за окремими групами відповідно до складу музейного зібрання і записуються до різних інвентарних книг. Належність їх до скарбів зазначається у графі “Назва та розгорнутий опис предмета” (додаток 25).

2.3.17. У графі “Назва та розгорнутий опис предмета” у інвентарній книзі, як і в книзі надходжень, назву предмета починають з головного предметного слова, наприклад: комірець білий, шабля козацька. При потребі зазначається: чучело, модель, сухий препарат та ін.

При описі художніх творів враховується наявність художнього постаменту, окладу, рами, які також вписуються в інвентарну книгу, як і сам предмет.

Опис природничих предметів починається з видової назви українською та, латинською мовами (наприклад: горобець хатній – Passer domesticus) і включає усі дані польових етикеток.

Опис документальних матеріалів починається з даних про автора або укладача документа, а за відсутності таких – з назви самого документа.

Опис фотографії починається з прізвища особи, зображеної на ній (для портрета), та року, до якого належить фотографія. Указується тип зображення (голова, погруддя, поясний, на повний зріст та ін.). Опис фотографій з груповими зображеннями починається із загального найменування групи, далі перераховуються усі зображені на фотографії особи. Опис фотографій, що відтворюють різні події, виробничі процеси, види місцевості, починається з назви сюжету. При описі фотовідбитків і негативів зазначаються, якщо відомо, час і місце фотозйомки та прізвище особи, яка проводила фотозйомку.

Розміри зазначаються в сантиметрах (для графіки, нумізматики) і у міліметрах (для предметів, які містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння) у такій послідовності:

а) для об’ємних предметів: h – висота, а – ширина, l – довжина /глибина/

б) для прямокутних предметів: h – висота, а – ширина

в) для круглих та еліпсоподібних – найбільший діаметр або d-діаметр (у планах, технічних кресленнях).

Висота скульптури вказується разом з плінтом, якщо вони становлять єдине ціле. Розміри ваз визначаються їх висотою та найбільшим діаметром. Для творів графіки зазначаються два розміри: аркуша та зображення, для творів живопису – розміри підрамника або дошки. Для костюмів - ширина плеч або пояса та довжина.

При встановленні розмірів небажано користуватися м’яким сантиметром.

2.3.18. Графа “Маса” (інвентарна книга, додаток 25) заповнюється найменуваннями музейних предметів, які містять дорогоцінні метали (у грамах), дорогоцінного каміння (у каратах), дорогоцінного каміння органогенного утворення (у грамах), а також для предметів нумізматики незалежно від матеріалу та для зразків цінних мінералів і великих друз кристалів (у грамах).

2.3.19. Графа “Стан збереженості” у інвентарній книзі заповнюється за схемою: без пошкоджень, задовільний, незадовільний. У графу вписуються усі дефекти: пошкодження, втрати, тріщини, сколи, осипи фарбового шару, відсутність будь-якої частини або фрагмента та ін. Дані про наступні зміни, стану збереженості музейного предмета вписуються в інвентарні книги на підставі акта їх обстеження.

2.3.20. Вартість предмета визначається на підставі Інструкції “Про порядок визначення оціночної та страхової вартості пам'яток Музейного фонду України” від 13.07.98р. № 325, зареєстрованої Міністерством юстиції України 6 серпня 1998р. за № 496/2936 (зі змінами).

2.3.21. Після реєстрації в інвентарних книгах музейних предметів, які містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, їх обліковують у спеціальних інвентарних книгах.

 

2.4. ОБЛІК МУЗЕЙНИХ ПРЕДМЕТІВ ЗА УМОВИ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

 

 

2.4.1. Передання музейних предметів і колекцій на тимчасове зберігання за межі України здійснюється за згодою музеїв, у яких вони зберігаються на підставі договору, укладеного між двома сторонами, страхового полісу та з дозволу (наказу) Міністерства культури і туризму України на погоджений термін.

2.4.2. Для одержання дозволу до Міністерства культури і туризму України подаються такі документи:

а) клопотання центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, – для музеїв, заснованих на державній формі власності

б) клопотання місцевого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, – для музеїв, заснованих на комунальній формі власності

в) клопотання музеїв, юридичних осіб, до яких передаються музейні предмети і колекції

г) гарантійний лист приймаючої сторони

ґ) лист-згода музею, з якого передаються музейні предмети і колекції

д) списки музейних предметів у п'яти примірниках із зазначенням: назви предмета, інвентарного номера, матеріалу, техніки, розмірів, маси, проби, стану збереженості, страхової вартості

е) страховий поліс з урахуванням усіх видів ризику на час транспортування та експонування або державні гарантії повного фінансового покриття страхових витрат.

2.4.3. Музейні предмети, які передаються на тимчасове зберігання за межі України, обов‘язково супроводжуються реставратором та матеріально відповідальною особою, яка призначається наказом керівника музею.

2.4.4. Передання музейних предметів і колекцій на тимчасове зберігання іншим музеям, юридичним і фізичним особам у межах України здійснюється за згодою музеїв, у яких вони зберігаються, та на підставі угоди, укладеної між двома сторонами:

а) за рішенням МКТ України або іншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, – для музеїв, заснованих на державній формі власності

б) за рішенням структурного підрозділу місцевого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, – для музеїв, заснованих на комунальній формі власності.

2.4.5. Для одержання дозволу подаються такі документи:

а) клопотання місцевого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, – для музеїв, заснованих на комунальній формі власності

б) клопотання музеїв, установ, організацій, до яких передаються музейні предмети, що містить гарантію дотримання умов зберігання, експонування та вчасного повернення

в) лист-згода музею, з якого передаються музейні предмети

г) списки музейних предметів у п'яти примірниках із зазначенням їх каталожних даних і страхової вартості

2.4.6. Музейні предмети, що надійшли в музей на тимчасове зберігання, реєструються у книзі обліку надходжень на тимчасове зберігання (додаток 21).

2.4.7. Передання предметів на тимчасове зберігання, що надійшли до музею, але ще не набули статусу музейних предметів і не зареєстровані у книзі надходжень, інвентарній та спеціальній інвентарній книгах, не дозволяється.

2.4.8. Категорично забороняється передання музейних предметів, що перебувають на тимчасовому зберіганні, без згоди їх власника.

2.4.9. Керівник музею має право продовжити термін видавання на тимчасове зберігання, але не більше ніж на рік.

2.4.10. Пакування і передання музейних предметів здійснюється у присутності особи, яка їх приймає та за наявності доручення та гарантійний листа приймаючої сторони. Відправлення і транспортування музейних предметів здійснюється у супроводі матеріально відповідальної особи (представника сторони, яка приймає або передає).

До акта видачі або приймання додаються залізничні, авто- або авіанакладні на відправлення вантажу.

2.4.11. Повернення музеєм предметів, одержаних на тимчасове зберігання від юридичної чи фізичної особи, відбувається за розпорядженням керівника музею, який їх повертає, і оформлюється актом про повернення предметів до фондів музею з тимчасового зберігання (додаток 13), підписаного головним зберігачем фондів, завідувачем відповідного відділу (якщо зберігання здійснюється за відділами), а також матеріально відповідальною особою, під контролем якої зберігалися ці предмети.

2.4.12. Використання музейних предметів з метою копіювання може здійснюватися з науковою, учбовою цілями, а також як авторське. У всіх зазначених випадках ці роботи виконується за згодою музеїв та дозволу органів виконавчої влади, у підпорядкуванні яких вони знаходяться.

2.4.13. Копіювання музейних предметів образотворчого мистецтва студентами художніх навчальних закладів здійснюється на підставі угоди про співпрацю між музеєм і навчальним закладом під наглядом музейних працівників. Копії виконані студентами залишаються в навчальному закладі.

2.4.14. Тимчасове видання творів авторам з метою копіювання здійснюється за згодою музею, на підставі дозволу органу виконавчої влади, у підпорядкуванні якого знаходиться музей та за наявності клопотання місцевого відділення Національної Спілки художників України. У цих випадках складаються акти про тимчасове видання, угода з автором, обумовлюються терміни виконання роботи та повернення твору до музею, розміри авторської копії, яка не може співпадати з оригіналом (більша або менша).

2.4.15. Копіювання музейних предметів, занесених до Державного реєстру національного культурного надбання України з метою їх використання у виставковій діяльності музеїв, погоджується з Міністерством культури і туризму України.

2.4.16. Акти про приймання або видачу на тимчасове зберігання нумеруються порядковими номерами із зазначенням додаткового шифру “ТЗ” роздільно, наприклад: ТЗ № 71. Окремо пронумеровані акти про тимчасове зберігання підшиваються в різні справи (акти приймання або акти видачі) в хронологічному порядку.

2.4.17. Усі акти підлягають реєстрації у спеціальних книгах реєстрації актів (додатки 16,18). Музеї мають вести окремі книги реєстрації актів: приймання на тимчасове зберігання, видачі на тимчасове зберігання.

2.4.18. Наприкінці року акти нумеруються за сторінками, шнуруються, опечатуються печаткою і залишаються на зберіганні в музеї.

 

3. ОБЛІК МАТЕРІАЛІВ НАУКОВО-ДОПОМІЖНОГО
ТА СИРОВИННОГО ФОНДІВ

 

 

3.1. Матеріали, які віднесені фондово-закупівельною комісією до науково-допоміжного фонду, оформлюються актом про приймання та заносяться до книги обліку науково-допоміжних матеріалів (додаток 22).

3.2. Наукова інвентаризація матеріалів науково-допоміжного фонду не ведеться.

3.3. Переведення матеріалів з науково-допоміжного до основного фонду здійснюється за рішенням фондово-закупівельної комісії та за наказом керівника музею. Переведення матеріалів з основного до науково-допоміжного фонду здійснюється за рішенням Міністерства культури і туризму України або іншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей.

3.4. Передання матеріалів науково-допоміжного фонду на постійне зберігання іншим музеям здійснюється на підставі дозволу Міністерства культури і туризму України або іншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, для державних музеїв та структурного підрозділу місцевого органу виконавчої влади – для комунальних музеїв.

3.5. Передавання матеріалів науково-допоміжного фонду з музеїв на тимчасове зберігання за межі України здійснюється за наказом Міністерсва культури і туризму України.

3.6. У музеях художнього і меморіального профілів використання предметів науково-допоміжного фонду ведеться за правилами використання музейних предметів основного фонду.

3.7. Сировинні матеріали вписуються в книгу обліку сировинних матеріалів (додаток 23) на підставі акту про приймання.

 

 

 

4. ПОРЯДОК ОБЛІКУ МУЗЕЙНИХ ПРЕДМЕТІВ І КОЛЕКЦІЙ У МУЗЕЙНИХ ОБ’ЄДНАННЯХ, ФІЛІЯХ ТА ОКРЕМО РОЗТАШОВАНИХ ВІД МУЗЕЮ ВІДДІЛАХ

 

 

4.1. Порядок обліку музейних предметів і колекцій у музейних об'єднаннях, філіях та окремо розташованих від музею відділах проводиться відповідно до загальних вимог.

Питання обліку музейних предметів у філіях музею та в окремо розташованих від музею відділах в кожному конкретному випадку вирішується центральним музеєм.

У музейних об’єднаннях облік музейних предметів проводиться кожним музеєм самостійно згідно з цією Інструкцією.

4.2. У філіях музею та відділах, розташованих окремо від музею, облік здійснюється в центральному музеї.

4.3. У філіях та відділах зберігаються: другі примірники актів приймання предметів на матеріально відповідальне зберігання актів приймання та видавання предметів на постійне і тимчасове зберігання науково уніфікованих паспортів на музейні предмети, а також картотеки.

4.4. У окремих випадках, якщо філії мають значні зібрання, сформованих протягом багатьох років, то облік музейних предметів здійснюється самостійно. При цьому філії зобов’язані направляти до центрального музею по одному примірнику актів приймання та видавання, а також науково уніфікованого паспорта.

У фондово-обліковій документації, крім шифру центрального музею, проставляється шифр філії.

4.5. Щорічні звіти відповідно до установленої форми музейні об’єднання, філії та окремо розташовані відділи подають центальному музею.

 

5. ДОПОМІЖНІ ФОРМИ ОБЛІКУ

 

 

5.1. Допоміжний музейний облік здійснюється для оперативної та наукової роботи з колекціями музею і має переважно довідковий характер. Облік проводиться за допомогою карток та різноманітних допоміжних описів, які юридичних документів не замінюють.

5.2. У музеї можуть створюватися такі картотеки: облікова інвентарна топографічна картотека збереженості систематична тематична предметна хронологічна іменна географічна.

5.3. Для кращого контролю за своєчасним поверненням тимчасово виданих з музею предметів створюються спеціальні контрольні картотеки актів видавання, систематизованих за датами повернення (за місяцями). На картку записуються: номер акта, дата, кому видано, термін видавання.

 

6. ДОДАТКОВІ ОПИСИ

 

 

Метою додаткових описів є об’єднання музейних предметів та музейних колекцій у групи за тими або іншими ознаками (тематичними, топографічними, систематичними та ін.).

На всі місця зберігання (сейф, вітрина, шафа, стелаж, полиця та ін.) у фондосховищах та експозиційних залах складаються топографічні описи (штандорти) таким чином: порядковий номер, номер за книгою надходжень, номер за інвентарною книгою, номер за спеціальною інвентарною книгою, найменування предмета, кількість та комплектність, примітка. Переміщення предметів відмічаються у графі “примітка” і фіксуються у контрольному талоні, який знаходиться на місці постійного зберігання предмета. У разі зміни місцезнаходження предмета – останній викреслюється з топографічного опису, а в топографічній картці робиться спеціальна позначка. У разі повернення предмета – контрольний талон знищується.

Топографічні описи підписуються матеріально-відповідальною особою. Топографічний опис складається у двох примірниках: один залишається у матеріально-відповідальної особи, другий, – прикріплюється на місце зберігання музейного предмета. Обов’язково проставляється дата.

Компактною і зручною формою додаткового опису є надрукована в друкарні “Книжка музейного зберігача” (додаток 28).

 

 

7. ОБЛІКОВІ ПОЗНАЧЕННЯ

 

 

7.1. Одночасно із реєстрацією предметів у книзі надходжень, інвентарній та спеціальній інвентарній книгах на предметах проставляються облікові позначення, що їм присвоєні: шифр музею (його скорочена назва), шифр та номер за книгою надходжень, шифр та номер за інвентарною книгою, шифр та номер за спеціальною інвентарною книгою (на предметах, які містять дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння).

Шифр та облікові номери на музейних предметах проставляються від руки фарбою або тушшю.

7.2. У разі, коли неможливо проставити облікові позначення на самому предметі – їх проставляють на оформленні предмета (рамі, футлярі, паспарту, конверті та ін.), етикетці (бирці або ярлику), які прикріплюються до предмета. На великих предметах (картини в підрамниках, меблі тощо) проставляється відмітка спеціально виготовленим штампом.

7.3. Усі старі етикетки (бирки або ярлики), шифри і номери на предметах, у разі заміни їх новими, зберігаються, але погашаються світлою тушшю або графітним олівцем (для графіки) та умовним знаком (косий хрест) таким чином, щоб їх можна було легко прочитати. Етикетки (бирки чи ярлики) із старими позначеннями, що відображають історію предмета й формування музейної колекції, погашенню не підлягають і зберігаються разом з предметом.

7.4. Предмети, що надійшли до музею на тимчасове зберігання (на виставки, експертизи), шифруються так, щоб облікові позначення легко було зняти. Наприклад: щодо картин, то їх наносять графічним олівцем на підрамник, а на малюнках, гравюрах пишуться зі зворотного боку тим же олівцем. До скульптур, металевих та керамічних виробів, до тканин прикріплюються підвісні етикетки (бирки чи ярлики) з обліковими позначеннями.

7.5. Забороняється зберігання і експонування музейних предметів без облікових позначень. Облікові позначення завжди проставляються на певному місці, установленому для кожної категорії предметів (з використанням для них необхідних фарби, туші чи олівця), не порушуючи зовнішнього вигляду предметів.

7.6. На картинах шифри і номери проставляються олійною фарбою на верхній або нижній планці підрамника, у лівому куті. На картинах без підрамників — шифри і номери проставляються на окрайку полотна із зворотного боку картини знизу в лівому куті. На великих картинах облікові позначення проставляються у двох місцях: зверху та знизу.

7.7. На акварелях, малюнках, гравюрах, плакатах, що виготовлені з цупкого непрозорого паперу, шифри та номери позначаються за допомогою спеціально виготовленого штампа на зворотному боці предмета в правому або лівому куті. На штампі зазначається назва музею та передбачається місце для шифру та номерів, які наносяться графітним олівцем. Не дозволяється використання кольорових або хімічних олівців, чорнила, туші та кулькової ручки.

7.8. Для штампування графічних творів користуються олійною друкарською фарбою. Друкарська фарба наноситься тонким шаром на скляну пластину за допомогою ватного тампона, загорнутого в тонку тканину (шовк, батист та ін.). Штамп невеликого розміру (не більше одного квадратного сантиметра) прикладається до скляної пластини з тонким шаром друкарської фарби, а потім переноситься на графічний твір. Після використання його потрібно вимити скипидаром та зберігати в сухому стані.

7.9. Для гравюр і малюнків на тонкому прозорому або старому папері облікові позначення дозволяється проставляти тільки на окантуванні або монтуванні. На двобічних малюнках штампи та номери проставляються на тому боці аркуша, який при експонуванні перекритий кінцем паспарту якщо композиція малюнка цього не дозволяє, то штампи й номери проставляються на монтуванні.

7.10. На малюнках, умонтованих у раму, паспарту або окантування, облікові позначення дублюються на окантуванні. У разі особливо складного монтування або небажаного розкантування предмета (якщо розкантування може призвести до пошкодження даного предмета, наприклад, пастелі) облікові позначення проставляються на окантуванні предмета, про що робиться відповідний запис у графі “Примітка” в інвентарній книзі.

7.11. Альбоми з малюнками або фотографіями шифруються зі зворотного боку титульного аркуша. На зворотному боці кожного аркуша альбому проставляється штамп з шифром музею.

7.12. На іконах (дошках) шифри і номери проставляються білою або блакитною (світлою) фарбою на торці або на зворотному боці дошки. На двобічній іконі облікові позначення проставляються на торці ікони.

На іконах з металу, а також хрестах, мініатюрах, дрібних предметах (сережки, ґудзики та ін.) етикетки (бирки чи ярлики) з цупкого картону з обліковими позначеннями прикріплюються до предмета за допомогою сурової нитки. Прикріплення дротом не дозволяється.

7.13. На скульптурі (дерево, метал, мармур) облікові позначення проставляються на зворотному боці ліворуч у нижньому куті плінта емалевою або олійною фарбою.

На скульптурі невеликого розміру облікові позначення проставляються на піддоні.

На скульптурі великих розмірів, особливо на рельєфах, що прикріплені до стіни, облікові позначення проставляються на неекспозиційних торцях у декількох місцях з різних боків.

7.14. На керамічних предметах (глина, фарфор, фаянс та ін.), а також на предметах з дерева і каменю облікові позначення проставляються на піддоні олійною фарбою або тушшю між двома шарами акрилового лаку таким чином, щоб клейма й марки було видно.

7.15. На предметах з металу облікові позначення наносяться емалевою фарбою або тушшю між двома шарами акрилового лаку.

7.16. Предмети, номери яких нанесені на піддоні, а в експозиції прикріплені до постаменту, до полиці або консолі, забезпечуються номерами на ярлику, який прикріплюється суровою ниткою до предмета.

7.17. На предметах, що відкриваються (коробки, табакерки), облікові позначення проставляються всередині.

7.18. На предметах, прикрашених розписом або різьбленням (прялки, рубелі), облікові позначення проставляються на місцях, вільних від розпису або різьблення.

На предметах, що вкриті лаком, етикетки з обліковими позначеннями потрібно наклеювати риб’ячим клеєм.

7.19. На монетах, нагородах, гемах, дрібних археологічних знахідках облікові позначення наносяться на місце їх монтування та індивідуальну упаковку (конверти, футляри, коробки) з додаванням фотознімка даного предмета.

7.20. До тканин етикетка зі штампом та номерами, проставленими тушшю, виготовлена із світлої цупкої тканини (коленкор, полотно) пришивається із зворотного боку. Якщо предмет зшитий (спідниця) – етикетка пришивається до нижнього краю. До незшитого предмета (хустка, килим) етикетка пришивається у лівому куті. Не дозволяється прикріплення етикеток металевими шпильками, кнопками та ін., що може призвести до появи іржі, на старих предметах – до пошкодження.

7.21. На меблях бирка з обліковими позначеннями (металева або з твердого картону) прикріплюється на зворотному боці, якщо це диван, стілець, крісло – під сидінням на столах – до основної рами, під верхньою дошкою на звороті на шафах – на зворотному боці лівої дверної стулки, яка не має художньої обробки. У противному разі облікові позначення проставляються з тильного боку шафи, на місці, що не покрите лаком.

У разі особливої цінності або ламкості меблів – штамп з обліковими позначеннями проставляється від руки емалевою або олійною фарбами.

7.22. Архітектурні фрагменти шифруються олійною або емалевою фарбами на неекспозиційній частині.

7.23. На окладах, оправах стародруків та книгах пізнішого видання в оправах облікові позначення проставляються емалевою фарбою або тушшю між двома шарами акрилового лаку зі зворотного внутрішнього боку оправи ліворуч знизу, позначення наносяться також олівцем на останній сторінці книги.

7.24. На унікальних книгах штамп та номери (написані під штампом) проставляються графітним олівцем тільки на звороті титульного аркуша знизу ліворуч.

7.25. На окремих рукописних аркушах облікові позначення проставляються так, як і на предметах графіки (штамп, шифр та номери, нанесені м’яким графітним олівцем на зворотному боці аркуша зверху ліворуч).

7.26. На вогнепальній зброї облікові позначення наносяться на неекспозиційній частині або на внутрішньому боці спускової планки, або шляхом прикріплення етикетки на суровій нитці, на холодній зброї – на держаку. На оборонному озброєнні (шоломи, щити та ін.) – на їх внутрішньому боці емалевою фарбою або тушшю між двома шарами якісного акрилового лаку.

7.27. Предмети природничої історії маркуються. Тушки тварин – за допомогою підвісних ярликів чучела – на підставках препарати, що зберігаються у банках або у футлярах – на зовнішньому боці банки або футляра гербарні аркуші – на кожному аркуші знизу ліворуч, якщо ж ці аркуші змонтовані в альбом – на першому аркуші альбому геологічні і палеонтологічні зразки – безпосередньо на предметах зразки ґрунту – на ящику з монолітами або на банках чи коробках зі зразками сипучі речовини – на пакуванні.

7.28. На негативах і діапозитивах облікові позначення проставляються тушшю на емульсії на окремих фотовідбитках – зі зворотного боку в лівому нижньому куті на фотовідбитках, що змонтовані в альбом, – зі зворотного боку обкладинки або титульного аркуша.

На негативах розміром менше 9х13 см облікові позначення проставляються на конверті, на дрібноформатних позитивах – на монтуванні.

 

8. ЗВІРЕННЯ МУЗЕЙНИХ ПРЕДМЕТІВ І КОЛЕКЦІЙ З ФОНДОВО-ОБЛІКОВОЮ ДОКУМЕНТАЦІЄЮ МУЗЕЮ

 

 

8.1. З метою контролю за станом ведення фондово-облікової документації та фактичної наявності музейних предметів музеї щорічно зобов'язані проводити перевірку наявності і стану збереженості музейних предметів і колекцій, звірення їх з актами, книгами надходжень, інвентарними, спеціальними інвентарними книгами та іншою фондово-обліковою документацією.

8.2. Звірення музейного зібрання здійснюється у відповідності до затвердженого керівником плану, яким передбачаються черговість, терміни звірення кожної групи зберігання музейних предметів і колекцій.

8.3. Музеї з невеликим (до 3000 предметів) зібранням щорічно проводять повне звірення їх наявності. Музеї з великим зібранням щорічно проводять перевірку з окремих груп зберігання предметів згідно з планом.

8.4. Звірення музейних предметів і колекцій з фондово-обліковою документацією проводиться комісією у складі не менше трьох осіб, призначеної наказом, і з обов’язковою участю зберігача фондів (матеріально відповідальна особа) даної групи музейних предметів і колекцій.

8.5. Підсумки звірення фіксуються в окремих актах, що підписуються головним зберігачем фондів (матеріально відповідальна особа) та членами комісії, і затверджуються керівником музею. На підставі актів звірення за групами зберігання складається підсумковий акт про повне звірення наявності всього музейного зібрання, який підписується керівником і головним зберігачем фондів (матеріально відповідальна особа додатки 26, 27).

8.6. Завершення звірення музейного зібрання обговорюється на засіданні фондово-закупівельної комісії музею. Підсумковий акт, протокол фондово-закупівельної комісії, пояснювальна записка керівника музею в разі втрати предмета і вжиті заходи, висновки реставраторів та інша необхідна документація надсилаються органу виконавчої влади, якому підпорядкований музей для розгляду та затвердження.

8.7. Повне звірення наявності основного фонду музею дає можливість упорядкувати основний фонд шляхом звільнення від музейних предметів, які є непрофільними, втратили музейне значення через незадовільний стан збереження, підлягають обліку у науково-допоміжному фонді, номерів помилково наданих двом різним предметам, або навпаки, двох облікових номерів - одному предмету, музейних предметів, які не знайдені, викрадені, втрачені під час аварій.

8.8. Розмір збитків від розкрадання , нестачі, знищення (псування) музейних предметів і колекцій, в тому числі занесених до Державного реєстру національного культурного надбання, визначається фондово-закупівельними комісіями музеїв (заповідників) на підставі їх оціночної вартості, зафіксованої в актах про приймання на постійне зберігання.

8.9. Вилучення зареєстрованих музейних предметів у інвентарній книзі здійснюється лише у разі крадіжки (після закриття справи), невиявлення музейного предмета під час звірення, втрати ним музейного значення на підставі наказу Міністерство культури і туризму України або іншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, за погодженням з Міністерства культури і туризму України.

8.10. Для одержання дозволу на вилучення музейних предметів до Міністерства культури і туризму України або іншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, подаються такі документи (в залежності від конкретного випадку):

а) клопотання та витяг з протоколу колегії відповідного структурного підрозділу місцевого органу виконавчої влади, – для музеїв, заснованих на комунальній формі власності

б) витяг з протоколу фондово-закупівельної комісії музею

в) підсумковий акт про звірення наявності музейних предметів з фондово-обліковою документацією

г) висновок реставратора про стан предмета і неможливість його реставрації

ґ) акт, у якому зафіксовано обставини крадіжки

д) документи про вжиття заходів дирекцією музею до розшуку викрадених предметів, притягнення винних до відповідальності у відповідності до законодавства України

е) документи органів Міністерства внутрішніх справ України про розшук або припинення розшуку викраденого музейного предмета

є) акт про значні пошкодження музейного предмета.

8.9. При вилученні музейного предмета із зібрання музею у полі “Примітка” в книзі надходжень, інвентарній та спеціальній інвентарній книзі робиться спеціальна позначка із посиланням на назву, номер і дату документа, що дозволяє вилучення предмета. Позначка про вилучення предмета з книги надходжень, інвентарної та спеціальної інвентарної книги завіряється підписами керівника музею, головного зберігача фондів (матеріально відповідальної особи) та скріплюється печаткою музею.

8.11. Категорично забороняється використання номерів, які звільнилися після вилучення музейних предметів, для записів інших музейних предметів.

8.12. Переведення музейного предмета з однієї інвентарної книги до іншої (наприклад, з інвентарної книги “графіка” до інвентарної книги “акварелі”) і відповідно до зміни його інвентарного номера та шифру проводиться за рішенням фондово-закупівельної комісії музею та за наказом керівника музею за умови, якщо предмет залишається в основному фонді музею.

8.13. Книги надходжень, інвентарні книги та спеціальні інвентарні книги заповнені до видання цієї Інструкції залишаються дійсними, за умови, якщо вони містять усі необхідні відомості про предмет та належним чином оформлені.

8.14. Заміна книг надходжень, інвентарних та спеціальних інвентарних книг на нові відбувається у виняткових випадках з обов'язкового дозволу Міністерства культури і туризму України або іншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей. Після завершення роботи з переписування старих фондових книг і оформлення порівняльної відомості складається акт про погашення старих книг обліку (додаток № 29). Цей акт і порівняльна відомість розглядаються на засіданні фондово-закупівельної комісії музею.

Музеї, засновані на державній формі власності, акти про погашення старих книг обліку, порівняльні відомості разом з випискою з протоколу фондово-закупівельної комісії надсилають до Міністерства культури і туризму України або іншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, на розгляд та затвердження.

Музеї, засновані на комунальній формі власності, вищезгадані документи надсилають на розгляд колегії відповідного структурного підрозділу місцевого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, та разом з рішенням колегії – до Міністерства культури і туризму України або іншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, на розгляд та затвердження.

8.15. До затвердження акта заміни старих книг обліку фондів на нові чинними вважаються старі книги.

8.16. В акті заміни старих книг з обліку фондів зазначаються: дата, за чиїм розпорядженням здійснено заміну, причина заміни, а також кількість номерів та предметів, що перенесені до нових книг, кількість номерів та предметів, які були раніше вилучені, кількість номерів, що не зазначені.

8.17. У разі заміни книг обліку – до них переносяться усі музейні предмети із старих книг, крім тих, які вилучені на підставі відповідних документів. У нових фондових книгах проти кожного музейного предмета робляться посилання на шифр і номер за старою книгою, так само як і в старій книзі проставляються новий шифр і номер.

8.18. При складанні нових книг обліку категорично забороняється знищення або порушення цілості старих книг. Старі книги надходжень, інвентарні та спеціальні інвентарні книги постійно зберігаються в музеях поряд з іншою фондово-обліковою документацією.

8.19. Акт на погашення старих книг обліку (додаток 29) складається у чотирьох примірниках: перший – залишається у діловодстві музею, другий – закладається у погашену фондову книгу, третій – передається до структурного підрозділу місцевого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей, що затвердив цей акт, четвертий – надсилається до Міністерства культури і туризму України або іншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить музей.

 

9. ЗБЕРІГАННЯ ФОНДОВО-ОБЛІКОВОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ МУЗЕЮ ТА ПОРЯДОК КОРИСТУВАННЯ НЕЮ

 

 

9.1. Основні фондово-облікові документи – акти про приймання, про видачу, книги надходжень, інвентарні книги, спеціальні інвентарні книги, книги обліку музейних предметів на тимчасове зберігання – підлягають реєстрації у книзі реєстрації фондово-облікової документації музею згідно зі списком, затвердженим наказом керівника музею, і постійному зберіганню під контролем у матеріально відповідальних осіб.

9.2. Основні фондово-облікові документи – акти про приймання, про видачу, книги надходжень, інвентарні книги, спеціальні інвентарні книги, книги обліку музейних предметів на тимчасове зберігання – зберігаються у вогнетривких шафах у закритому, опломбованому (у неробочий час) приміщенні і стороннім особам не видаються.

9.3. Забороняється винесення усіх перерахованих облікових документів і книг з приміщення музеїв. Співробітники музею користуються обліковою документацією лише за службової необхідності і в присутності матеріально відповідальної особи.

9.4. Співробітникам музею і зберігачам фондів перераховані документи видаються для чергових записів і позначок у спеціально призначеному приміщенні. Для більш тривалої роботи із зазначеними документами вони можуть бути винесені до іншого приміщення у межах відділу, але кожного разу з особливого дозволу головного зберігача фондів (матеріально відповідальна особа).

9.5. У кінці робочого дня документи обов'язково здаються відповідальним за їх зберігання особам і на ніч залишаються у місцях їх постійного зберігання.

 

 

10. ДЕРЖАВНА СТАТИСТИЧНА ЗВІТНІСТЬ МУЗЕЮ

 

 

На 1 січня кожного року складається опис фондово-облікової документації (додаток 30). Зведені дані (додаток 31) про рух музейних предметів (нових надходжень та таких, що видані на постійне зберігання) вписують у річний звіт за формою № 8-НК.

Статистична звітність є обов’язковою для музеїв різного підпорядкування.

 

11. ЗБЕРІГАНЯ МУЗЕЙНИХ ПРЕДМЕТІВ І КОЛЕКЦІЙ.
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

 

 

11.1. ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ЗБЕРІГАННЯ

 

11.1.1. Основною умовою, що гарантує правильне зберігання музейних предметів і колекцій, є задовільний стан приміщення музею в цілому, інженерних систем, забезпечення мікроклімату.

11.1.2. Будівля музею має бути ізольованою, кам'яною (цегляною) із залізобетонним перекриттям, залізним або черепичним дахом, центральним опаленням, приливно-витяжною вентиляцією, мати протипожежний водогін, електричне освітлення, телефонний зв'язок та відповідати правилам пожежної безпеки.

11.1.3. Виняток можуть становити музеї, розміщені в меморіальних будинках і пам’ятках архітектури.

11.1.4. Дахи і ринви будівлі музею повинні бути повністю справні і захищати внутрішні приміщення від проникнення вологи й атмосферних опадів.

11.1.5. Для попередження вологості зовнішніх стін приміщення – навколо будівлі укладаються асфальтові (цегляні, кам’яні тощо) доріжки-тротуари з нахилом від будівлі, а також водостоки від труб на землю. Над вікнами та приямками напівпідвальних приміщень установлюється піддашок.

Неприпустима підвищена вологість у підвальних приміщеннях музею, навіть якщо вони не використовуються для зберігання музейних пам’яток.

11.1.6. Музеї мають бути оснащені системою кондиціювання.

 

11.2. ОБЛАДНАННЯ ЕКСПОЗИЦІЙНИХ ЗАЛІВ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЄ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЕКСПОНАТІВ

 

 

11.2.1. Облаштування і обладнання експозиційних залів мають передбачати не тільки створення найліпших умов для показу експонатів, але й забезпечувати їх збереження від передчасного зношування, пошкодження та пограбувань.

11.2.2. Щоб запобігти крадіжкам експонатів, експозиційне обладнання, меблі забезпечуються внутрішніми замками та спеціальними пристроями для пломб, які мають бути встановлені у місцях, недоступних для сторонніх.

11.2.3. Експозиційний інвентар виготовляють з урахуванням величини та ваги експонатів, він має бути міцним і стійким (особливо підставки для скульптур, макетів і моделей). Необхідно контролювати використання матеріалів, устаткування, особливо тих, що перебувають у безпосередньому контакті з експонатами не слід використовувати дуб, березу рекомендується застосовувати деревину з тополі, граба, клена та з іншої подібної породи.

Для забезпечення надійної стійкості шаф їх прикріплюють до підлоги спеціальними металевими косинцями, закріпленими на ніжках чи основі.

Усі нестійкі предмети, що виставляються на різних полицях і підставках, мають обов’язково прикріплюватися до них.

11.2.4. Унікальні, особливо цінні і ламкі експонати, усі види зброї, а також предмети невеликих розмірів (у тому числі дрібна скульптура, порцеляна, скло тощо) експонуються в обов’язково засклених шафах і вітринах.

11.2.5. Вітрини і шафи всіх типів мають бути пилонепроникні.

Для цього їх ущільнюють тканиною Петріанова, губчастими полімерними матеріалами тощо. Перевагу надають герметичним вітринам, у яких забезпечується підтримання потрібних умов середовища. Доступ повітря з приміщення до герметичних вітрин бажано здійснювати через отвори, що оснащені легкозамінними фільтрами. Забезпечуються умови аерації музейних предметів усередині обладнання.

Не слід застосовувати в обладнанні композиційні матеріали на основі карбамідних зв’язувальних, що не отримали в процесі виготовлення вогне- та біозахисту.

11.2.6. Експозиційні меблі розміщуються щодо вікон таким чином, щоб експонати не зазнавали впливу прямих сонячних променів.

Конструкція вітрин повинна передбачати заміну освітлювальних приладів без розпечатування внутрішнього об’єму.

11.2.7. За необхідності окремі експонати закриваються скляними ковпаками.

Ковпаки повинні бути припасовані до підставок нерухомо.

Біля особливо цінних або ламких експонатів відкрита експозиція огороджується.

11.2.8. На щитах або всередині шаф предмети повинні бути закріплені нерухомо. На стінах, стендах та щитах для підвішування експонатів застосовують металеві штанги. Підвішування картин здійснюється на тонкому дроті або шнурах. Для підвішування габаритних та дуже великих експонатів використовуються металеві стрічки або троси.

Кільця для підвішування картин укріплюють на затиллі рами. Забороняється вкручувати кільця у підрамник картини. У рамках, підготовлених до експозиції, глибина пазу для картини повинна відповідати товщині підрамника. Для монтування картин у рами дозволяється користуватися тільки спеціальними металевими або дерев’яними затискачами. Залізні затискачі повинні бути попередньо вкриті протикорозійним захисним шаром. Затилля картин, що монтуються в раму, захищаються фанерою, компактною тканиною або дерматином.

При розвішуванні творів живопису на дереві без окантовок і рам (наприклад, ікон) слід кріпити їх за допомогою спеціальних металевих держаків, обгорнутих тканиною.

При значній вазі картини використовуються додаткові підпори під нижній торець експоната або рами.

11.2.9. Твори графіки експонуються у вітринах – у рамках або в одній окантовці, але обов’язково під склом і в подвійному паспарту з паперу, який не містить в собі лігніну. Ні в якому разі не можна для окантовки творів графіки використовувати фанеру і дошки без прокладок з паперу.

Для виготовлення паспарту використовується папір для креслення або ватман (напівватман), або білий картон.

11.2.10. Термін експонування усіх видів паперових матеріалів залежить від характеру освітлення залів і використання засобів захисту самих творів. Залежно від умов загальна тривалість експонування має бути не більше 6 місяців на рік. Зберігають матеріали на паперовій основі в темряві.

11.2.11. Старі фотознімки експонуються у вітринах або під склом, у паспарту, за тими самими правилами, що й художня графіка. Допустимий термін їх експонування – не більше року. Для постійної експозиції їх бажано замінити точною копією.

11.2.12. Тканини, костюми, головні убори, взуття слід виставляти тільки в засклених вітринах і шафах.

При експонуванні одягу краще використовувати манекени. Якщо одяг зберігається або експонується на плічках, то на останніх необхідно зробити м’які підкладки. Термін експонування недубльованих тканин у висячому положенні не повинен перевищувати три роки.

Недубльовані археологічні та ветхі тканини, а також тонкі тканини з важким золотим та срібним шитвом експонуються тільки в горизонтальному положенні. Для підвішування тканин до верхньої крайки з затилля пришивається кишеня з допоміжної матерії для просування планки, за яку і здійснюється підвішування. Старовинні тканини, що добре збереглися, експонуються у вертикальному положенні, закріпленими по периметру до полотна, яке натягнуто на підрамник. Таку підготовку тканини виконує кваліфікований реставратор.

Килими і гобелени при експонуванні прикріплюються за нашиті смуги іншої тканини до обтягнутого полотном підрамника відповідного розміру. Тканини, килими, гобелени категорично забороняється прибивати цвяхами або прикріплювати шпильками.

11.2.13. При монтуванні експозицій картини встановлюються на підставках. Розписну або позолочену скульптуру з дерева, різьбу, різьблені або позолочені рами при монтуванні експозиції забороняється ставити просто на підлогу або притуляти до стіни, необхідно використовувати м’які прокладки з поролону або подушки з вати та повсті між підлогою, стіною і предметом. Експонати краще ставити до стіни затиллям.

11.2.14. При експонуванні меблів бажано розмістити їх на подіумах, площею дещо більшою від експоната і висотою не менше ніж 10 см. Використання художніх, історико-побутових і меморіальних меблів як підставки для вітрин або подіумів під скульптуру неприпустимо. В разі необхідності між меблями та предметами (вази, годинники, настільні прикраси, фотографії у рамах) у нижню частину, що встановлюється, обов’язково кладеться м’яка тканина.

11.2.15. Двосторонні предмети експонуються на спеціальних підставках у вітринах, що дають змогу оглядати їх з усіх боків.

11.2.16. Об’ємні вази, великорозмірна скульптура, керамічні панно, мозаїка повинні розміщуватися на спеціальних тумбах-підставках або прикріплюватися до стін.

11.2.17. Виставлену в експозиції скульптуру необхідно кріпити до постаменту з урахуванням специфіки матеріалу пам’ятки.

11.2.18. Експонати з кістки, дерева, неглазурованої кераміки, металу кріпити за допомогою пластиліну забороняється. Використання як кріплення необоротних (синтетичних) клеїв для всіх без винятку матеріалів забороняється.

11.2.19. Колекції комах експонуються наколотими на спеціальні шпильки у засклених ящиках або коробках з торф’яним дном, яке обклеєне всередині білим папером. Експонування ботанічних матеріалів більше одного місяця без герметизації є неприпустиме.

11.2.20. Щоб запобігти нагріванню експонатів і передусім предметів з органічних матеріалів (дерево, папір, фотографії, шкіра, кістка, тканини, олійний і темперний живопис, ботанічні і зоологічні предмети тощо), необхідно розміщувати їх не ближче ніж за 1,5 – 2,0 м від опалювальних приладів і джерел світла, що мають тепловий вплив (лампи розжарювання).

Розташування експонатів поблизу опалювальних приладів і вентиляційних отворів категорично забороняється.

11.2.21. Для захисту музейних приміщень від пилу, комах та музейних шкідників вентиляційні отвори і вікна, що відчиняються, обладнуються фільтрами у вигляді спеціальних рам, обтягнутих капроновою або густою (не більше 1 мм) металевою сіткою.

11.2.22. Обладнання тимчасових виставок має відповідати всім основним вимогам, що ставляться до експозиційного обладнання. Крім того, воно має бути нейтральним за формою і легко монтуватися та демонтуватися, бути зручним при переміщеннях і розраховуватись на багаторазове використання для різних категорій експонатів.

 

11.3. СХОВИЩА МУЗЕЙНИХ ФОНДІВ І ЇХ ОБЛАДНАННЯ

 

 

11.3.1. Музейні фонди розміщуються в спеціально обладнаних просторих, світлих приміщеннях, з регульованими системами вентиляції і опалення, відповідати умовам нормативного зберігання, а також сприяти вивченню музейних цінностей і їх різнобічного використання.

Для невеликих музеїв рекомендуються об’єднування та організація окремих сховищ за типологічно-матеріальними ознаками з урахуванням категорій безпечного зберігання для великих музеїв – за тематичними, а всередині – за матеріальними ознаками. Сховища музейних предметів, що відрізняються за категорією біологічної небезпеки, розташовують в окремих групах приміщень.

Сховища мають максимально відповідати вимогам протипожежної безпеки, мати запасні виходи і відповідне протипожежне обладнання. Приміщення сховищ повинно перевірятися органами технічного нагляду з метою визначення припустимого навантаження на підлогу.

11.3.2. У сховищах для тканин, ботанічних, ентомологічних і зоологічних колекцій робоче місце охоронця повинно розміщуватися в окремому приміщенні, ізольованому від сховища.

11.3.3. Сховища повинні бути обладнані ізолятором з опаленням, окремим входом, подвійними дверима та складатися з приміщень:

• для роботи співробітників

• для приймання предметів, розпакування та первинного огляду

• для проведення дезінсекції чи дезінфекції (обов’язково з примусовою вентиляцією)

• для витримування предметів після обробки

• для експонатів, що надходять, де їх розпаковують, розбирають, оглядають і де вони проходять ізолятор та дезкамеру

• спеціальну комору для зберігання господарського інвентарю, пакувального матеріалу та запасу матеріалів консерваційного характеру

11.3.4. Для зберігання експонатів тимчасових виставок повинно бути окреме приміщення, обладнане з урахуванням зберігання предметів різних видів.

11.3.5. Музейне обладнання у сховищах розміщують таким чином, щоб прорізи для вікон і дверей залишалися вільними. Шафи і стелажі в сховищах слід ставити впродовж стін або перпендикулярно до них, залишаючи центральний прохід не менше ніж 2,5 – 3,0 м, а проходи між ними не менше ніж 1,0 – 1,5 м, залежно від глибини приміщення і розмірів предметів зберігання.

З метою усунення локальних застійних зон у фондосховищах необхідно підтримувати достатню циркуляцію повітря: не перевантажувати приміщення предметами, не розміщувати шафи та вітрини безпосередньо біля зовнішніх стін будинку. Стелажі для творів живопису повинні бути підняті від підлоги не менше як на 25 см. Збереження невеликими штабелями, які розміщуються на підставках, дозволяється тимчасово. Треба уникати контакту дерев’яних рам з цементною підлогою, викладеною плиткою, укритою лінолеумом. Неприпустимим є зберігання музейних предметів, загорнутих в поліетиленову плівку.

При підвищеній вологості треба уникати зберігання музейних предметів у щільно зачинених шафах, що стоять дуже близько до стін. Відстань між стінами та обладнанням має бути не менше ніж 10 – 15 см. Забороняється розміщення музейних предметів на стінах чи підлозі з підвищеною вологістю. Обладнання для зберігання музейних предметів у сховищах роблять із металу або сухої деревини, обробленої антисептичною речовиною.

Дерев’яне обладнання періодично оглядається для своєчасного виявлення шкідників.

Для розміщення предметів різних категорій використовуються різні типи меблів (див. відповідні розділи цієї Інструкції за категоріями матеріалів).

Обладнання бажано максимально стандартизувати за видами музейних предметів, групуючи за вимогами світлового, температурно-вологісного та біологічного режимів.

При зберіганні музейних предметів забезпечується їх ізоляція від підлоги на відстані не менше ніж 15 см, від бічних поверхонь у середині обладнання – не менше ніж 3 – 5 см, така сама відстань – між музейними предметами. Полиці в шафах мають легко зніматися, протиратися установлюватися на різній висоті.

Для зберігання дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння у сховищах установлюються металеві сейфи, що цілодобово підключені до приладу охоронної сигналізації.

Кількість горючих елементів в обладнанні сховищ має бути зведена до мінімуму з перспективою повної заміни дерев’яного обладнання на металеве з урахуванням вимог зберігання. Фарбування металевих елементів обладнання допускається речовинами, що не виділяють при висиханні та після витримки сполук, які хімічно взаємодіють з музейними предметами.

 

11.4. РЕЖИМ МУЗЕЙНОГО ЗБЕРІГАННЯ

 

 

11.4.1. Найважливіші зовнішні причини руйнування музейних предметів (крім руйнувань, що викликані технічними аваріями та стихійними лихами):

• значна та різка зміна температури і вологості, відхилення цих параметрів від нормативних

• шкідливий вплив світла або нестача його

• забруднення повітря агресивними газовими складовими, пилом, кіптявою, сажею

• біологічні шкідники

• використання нестійких матеріалів (фарб, тканин тощо) та недосконалих технологій при виготовленні предметів, що згодом увійшли до музейних колекцій

• недбайливе ставлення до предмета, що призводить до механічних пошкоджень

• неправильне зберігання і використання цих предметів до їх надходження в музей та в самому музеї.

Руйнування музейних предметів може бути наслідком невмілого або необережного користування, несвоєчасного проведення реставрації.

 

 

11.5. ТЕМПЕРАТУРНО-ВОЛОЖИСТНИЙ РЕЖИМ

 

 

11.5.1. Найважливішою умовою правильного зберігання музейних фондів є дотримання нормативного та максимально стабільного режиму температури та вологості повітря в усіх приміщеннях будівлі музею. Вимоги до температурно-воложистих умов для комплексного зберігання та експонування музейних колекцій включають:

• параметри температури та відносної вологості повітря

• допустимі перепади температури та вологості повітря

• швидкість руху повітря у зону розміщення експонатів.

11.5.2. Температурно-воложистий режим приміщення музею створюється та змінюється під дією ряду факторів:

• загальний стан будівлі (даху, стін, гідроізоляції)

• наявність та стан систем опалення, вентиляції, кондиціювання повітря

• кліматичні умови місцевості (температура та вологість зовнішнього повітря), переважаючий напрям вітру, сонячна радіація, опади

• орієнтація будівлі відносно сторін світу

• місце розташування на місцевості.

11.5.3. На показники температури та вологості впливають будівельно-конструктивні засоби та архітектурно-планувальне рішення внутрішнього простору будівлі.

11.5.4. Температурно-воложистий режим залежить від засобів, якими створюється та підтримується певний рівень температури та відносної вологості повітря, тобто в будівлі музею може бути нерегульований режим або регульований, що підтримується необхідними інженерно-технічними засобами (наявність систем опалення, вентиляції та кондиціювання повітря).

11.5.5. Категорично забороняється допускати різкі зміни температури і вологості повітря та робити перерви в опалюванні в опалювальний сезон у музеї. Мінливість температури та вологості повітря є одним з важливих факторів природного старіння музейних предметів.

В опалюваних та неопалюваних будівлях музеїв на стан повітряного середовища впливають кількість відвідувачів та режим провітрювання.

11.5.6. При створенні мікроклімату слід ураховувати “допустимі” та “оптимальні” параметри температури та відносної вологості повітря, які визначаються змінами, що відбуваються в матеріалах при коливаннях температури та вологості повітря.

У діапазоні допустимих значень не відбувається істотної руйнації матеріалів. Допустимим діапазоном повітряних параметрів у музейних приміщеннях при комплексному зберіганні є: температура повітря 15 – 240С, відносна вологість – 40 – 65 %. Нижня межа діапазону відносної вологості повітря менше ніж 40 % призводить до зневоднення матеріалу, його деструкції та прискореному старінню. Верхня межа – 65 % – є сприятливою для розвитку мікроорганізмів.

Оптимальний діапазон повітряних параметрів забезпечує стабільне повітряне середовище та постійний вологовміст матеріалів. Оптимальними параметрами повітряного середовища при комплексному зберіганні експонатів є температура повітря 18?1(2)0С, відносна вологість повітря – 50? 5 %.

11.5.7. Якщо в різних частинах музейного приміщення температурно-воложистий режим неоднаковий, то при розміщенні фондів необхідно враховувати специфічні властивості матеріалів.

У приміщеннях, мікроклімат яких близький до норми, розміщуються колекції органічних матеріалів, живопис, тканини, графіка, дерево, шкіра, фотоматеріали, зоологічні та біологічні колекції тощо.

У приміщеннях з підвищеною вологістю допускається зберігання каміння (крім мармуру, вапняку та інших подібних до них матеріалів), кераміки, фарфору за умови задовільного стану їх збереженості.

У приміщеннях зі зниженою вологістю доцільно зберігати метал, скло та гіпс.

11.5.8. Для зберігання ряду матеріалів необхідний особливий температурно-воложистий режим:

а) для археологічних предметів, що містять продукти корозії у вигляді хлористих сполучень, потрібна особлива сухість предмети з мідних сплавів залишаються стабільними невизначено тривалий час при відносній вологості 37 %

б) мінерали групи сірчаних сполучень та солі необхідно зберігати при зниженій вологості, у широкогорлих посудинах з притертими пробками

в) оптимальні умови зберігання фотоматеріалів – відносна вологість 40–50% при температурі для чорно-білих матеріалів не менше +120С, для кольорових матеріалів не вище + 50С. Під час зберігання у звичайному сховищі допустима температура не вище +200С при відносній вологості до 53%. Такий режим забезпечує збереження фотоматеріалів від плісняви, знебарвлення і загальмовує хімічні процеси розпаду основ

г) не припустиме зберігання предметів з олова, а також формалінових препаратів у приміщеннях з пониженою температурою. Для зберігання таких матеріалів температура має бути не нижче +180С

ґ) предмети з олова при температурі нижче + 180С руйнуються так званою олов’яною чумою. На предметах з’являються спочатку сірі лишаї, згодом порожні бородавки. Потім пошкоджені місця перетворюються на порошок. При цьому чума швидко розповсюджується і може заразити великі партії олова. Пошкоджені олов’яною чумою предмети треба терміново ізолювати в приміщення з температурою не нижче 200С

д) предмети з воску і пластиліну слід зберігати в умовах постійного режиму. Особливо важливо стежити за температурою: вона має бути не вище +25 0С і не нижче +16 0С

е) забороняється зберігати в неопалюваних приміщеннях або при температурі нижче 00С дорогоцінне і напівдорогоцінне каміння і вироби з бурштину

є) для предметів з перлів та бірюзи оптимальною є температура +18–200С рівень відносної вологості для перлів 60–65 %, для бірюзи не допустима вологість вище 50% під час прибирання не допустимо вологе протирання експонатів з бірюзи, обробку проводять тільки сухим способом.

11.5.9. Температурно-воложистий режим має бути постійним та стабільним. Нестабільність температурно-вологісного режиму, різкі сезонні і добові його зміни є основною причиною старіння музейних колекцій. Це впливає практично на всі матеріали. Мінливість особливо руйнує органічні матеріали, з неорганічних руйнуються насамперед археологічні предмети.

Мінливість вологості викликає у них (кераміка, м’які породи каменю) процес кристалізації і декристалізації солей, що може призвести до повного руйнування предметів.

Відхилення температурно-воложистого режиму від параметрів, що рекомендуються для комплексного зберігання матеріалів, у напрямку підвищення або зниження вологості викликає такі зміни: при підвищеній вологості виникає корозія металів (на залізі – іржа, на бронзі – дика патина) деформація, розтріскування, знебарвлення та пліснявіння шкіри, слонової та моржової кістки, гербарію активізація лужних процесів скла (поява райдужних розколів і розшарувань) поява червоних плям, що є окисами заліза, на деяких породах мармуру розшарування пористої кераміки, набухання емульсії, утворення складок і бульбашок та відокремлення фотоматеріалів від скла набухання та загнивання клею – у живопису, папері тощо.

Перезволоження та висихання, що постійно повторюються у гігроскопічних матеріалах, є основною причиною їх руйнування:

живопис на полотні включає складові, яким властивий різний вологовміст: мінливість відносної вологості діє передусім на полотно, у результаті напруження нитки полотна розривають ґрунт, при цьому виникають зломи та розтріскування, які переходять на фарбовий шар, порушується зв’язок фарбового шару і ґрунту, виникає розшарування живописного шару, його осипання, відбуваються зміни оптичних властивостей лаку, полотно старіє та руйнується

живопис на деревині – різні вологообмін та вологовміст в окремих компонентах виробу (дерево, ґрунт, живописний шар та ін.) призводять до порушення зв’язку між ними, виникають тріщини, з’являються здуття ґрунту та фарбового шару, кракелюр, відбуваються відшарування ґрунту від основи, деформації дерев’яної основи. Деревина реагує на зміни вологості лише з часом, пошкодження і руйнування її можуть з’явитися пізніше

паперова основа пам’яток – підвищена температура та зниження відносної вологості повітря призводять до пересихання паперу, а перезволоження активізує деструкцію. При пониженій вологості повітря (нижче 50%) відбувається втрата еластичності в усіх гігроскопічних матеріалах (шкіри, дерева, паперу, тканини тощо), починається їх короблення, розтріскування, розшарування.

Особливо значних руйнувань зазнають предмети, виготовлені з матеріалів, які мають різні коефіцієнти температурного розширення: фанерні та інкрустовані меблі, набірна кістка, а також предмети, що вкриті ґрунтом і фарбовими шарами (живопис, скульптура, меблі, дерев’яне різьблення).

У предметів з кістки археологічного походження спостерігається розшарування та розтріскування маси. Особливо легко руйнуються кінці довгих трубчастих кісток, хребти та зуби.

11.5.10. У музейних приміщеннях, які не оснащені системою кондиціювання повітря, спостерігаються два типи мінливості температури і вологості: сезонні, пов’язані зі змінами пори року та періодами опалення, і добові, пов’язані з різкими змінами зовнішніх умов і кількістю відвідувачів.

11.5.11. Оптимальні параметри температури та вологості повітря можуть бути забезпечені системами кондиціювання повітря, а допустимі – системами опалення та вентиляції.

У будівлях, обладнаних лише системами опалення в зимовий та перехідні осінній та весняний періоди, температурний режим підтримується завдяки правильній роботі опалювальної системи. Повітряний режим забезпечується за рахунок організованого природного повітрообміну (провітрювання).

Недопустимі перерви в опаленні система опалення має легко регулюватися, щоб не допустити перегрівання повітря в приміщенні, що призводить до різкого пониження відносної вологості.

Необхідно стежити за чистотою батарей, протирати їх вологими ганчірками.

Дерев’яні решітки, якими в музеях закривають нагрівальні прилади, слід для зручності зробити знімними чи приставними.

11.5.12. Система опалення в будівлях – пам’ятках архітектури, які раніше не опалювались, повинна забезпечити в зимовий період температуру всередині приміщень не вище + 50С .

11.5.13. Температурно-воложистий режим приміщень залежить від кількості відвідувачів, які виділяють певну кількість тепла, вологи, газів, тому для кожного музею повинна бути встановлена граничнодопустима кількість відвідувачів. При цьому необхідно враховувати забезпеченість музею інженерними системами (опалення, вентиляції, кондиціювання повітря). Граничнодопустима кількість відвідувачів установлюється як річна, так і добова.

11.5.14. Доступ відвідувачів у неопалювані музейні приміщення дозволяється тільки в теплий і сухий періоди року.

11.5.15. Зміна температурно-воложистого режиму, при якому зберігаються музейні предмети, здійснюється повільно і поступово.

При надходженні предметів до музею з інших місць особливе значення має їх поступова акліматизація в умовах проміжного режиму. Їх не можна розміщувати в шафах, скринях тощо до повної акліматизації.

11.5.16. Під час переміщення музейних предметів з одного будинку в інший або в інше місто необхідно передбачити створення умов, що забезпечують поступову акліматизацію предметів.

Бажано переміщувати музейні предмети за найбільш сприятливих погодних умов.

11.5.17. У приміщеннях, що не опалюються, зокрема, пам’ятках архітектури (палацах та культових спорудах), а також у приміщеннях, де відсутні системи вентиляції для нормалізації температурно-воложистого режиму та видалення застійного повітря зі шкідливими компонентами суворо дотримуючись правил провітрювання в різні періоди року. При цьому не допустимо безпосереднє попадання повітря на музейні предмети. Слід мати на увазі, що надмірне провітрювання в зимовий час може призвести до пересушення повітря, що небезпечно для предметів з органічних матеріалів.

11.5.18. Можливість і очікуваний результат провітрювання визначаються на основі аналізу співвідношення параметрів внутрішнього і зовнішнього повітря. На початку провітрювання необхідно визначити температуру, відносну вологість та вологовміст повітря у приміщенні та із зовнішнього боку приміщення. Температуру і відносну вологість повітря визначають за допомогою психрометра. Для визначення вологовмісту повітря користуються J-d – діаграмою або психрометричною таблицею (додатки №№ 39, 40, 41).

Провітрювання неопалюваних приміщень необхідно проводити в погожі дні, тоді, коли немає різкого розходження між зовнішньою температурою повітря і температурою всередині приміщення.

Підвищення і зниження температури повітря у приміщенні в процесі провітрювання не повинно бути більше ніж 20С.

Провітрювання неопалюваних приміщень весною передбачає поступове вирівнювання внутрішньої і зовнішньої температур. Провітрювання має проходити при постійному контролі вимірювальними приладами. Тривалі слабкі провітрювання краще зберігають стабільність режиму в залах, аніж короткі та інтенсивні.

Забороняється розташовувати поблизу вікон та кватирок відкриті музейні предмети з гігроскопічних матеріалів (олійний та темперний живопис, дерево, тканину, шкіру тощо).

 

11.6. СВІТЛОВИЙ РЕЖИМ

 

 

11.6.1. Однією з головних причин старіння матеріалів, з яких виготовлені музейні експонати, є вплив світла.

Шкідливість різних джерел світла за ступенем фотохімічного впливу на художні твори визначається величинами коефіцієнтів ушкодження (коефіцієнт відносної шкідливості КВШ):

• освітлення неба через віконне скло 11,4

• освітлення неба, покритого хмарами 5,0

• люмінесцентні лампи денного світла, на зразок ЛДЦ 4,3

• люмінесцентні лампи з подвійним шаром люмінофору 1,7

• лампа розжарювання 1,0

Найбільш шкідливим за фотохімічною дією є природне світло, характеристики якого істотно залежать від стану хмарного покриву, нахилу сонця над обрієм та ін. У зв’язку з цим необхідно обов’язково застосовувати різні світлозахисні пристрої.

Застосування люмінесцентних ламп, що мають високі складові ультрафіолетового випромінювання та потребують обов’язкової фільтрації короткохвильової частини спектра в музеях, картинних галереях, на виставках тощо не дозволяється, за винятком окремих випадків, погоджених з органами Державного пожежного нагляду.

Для широкого застосування в системах штучного освітлення музеїв рекомендовані лампи розжарювання загального призначення (типу В, Г, Б і БК ) та дзеркальні (типу ЗК, ЗС і ЗШ). Лампи можуть використовуватися тільки у світильниках закритого типу, що унеможливлює випадання частин лампи при її механічному руйнуванні в процесі експлуатації.

Для освітлення найбільш цінних з художнього боку експонатів варто використовувати джерела світла з підвищеними інактивними властивостями. Для цього рекомендується застосовувати низьковольтні галогенні лампи розжарювання з інтерференційними відбивачами, що пропускають інфрачервоні, але добре відбивають видимі випромінювання.

Особливо шкідлива дія світла в сукупності з вологою атмосферою, киснем та агресивними складовими повітря.

11.6.2. Музейні предмети за ступенем світлостійкості матеріалів, з яких вони зроблені, поділяються на три основні групи:

I група. Музейні предмети високої світлостійкості: скло, порцеляна, емаль, кераміка, мінерали, метали і їх сплави

II група. Музейні предмети помірної світлостійкості: олійний живопис, натуральна шкіра, дерево, слонова кістка, клейові фарби, лаки

III група. Музейні предмети низької світлостійкості: акварель, пастель, тканина, фарбована шкіра, деякі види стінного розпису, чучела, а також усі музейні предмети з паперу, особливо рукописи і фотографії.

11.6.3. Для забезпечення умов збереження музейних предметів в експозиційних виставкових залах, запасниках та ін. необхідно дотримуватися існуючих норм освітлення (додаток 42).

11.6.4. Для зниження руйнівної дії випромінювання систем музейного освітлення повинні запроваджуватися такі заходи:

• вибір і використання для штучного освітлювання найменш актинічних джерел світла

• обмеження і нормування освітлення експозиційних залів й запасників залежно від груп музейних предметів

• створення локалізованих систем освітлювання з урахуванням просторового розміщення зон експозицій у залах з використанням спеціалізованих приладів музейного освітлювання.

11.6.5. Контроль рівнів освітленості варто проводити люксметром. Переносні фотоелектричні люксметри призначені для виміру освітлення, що створюється лампами розжарювання й природним світлом.

11.6.6. У системах музейного освітлення обов'язковим є додаткова фільтрація світла для зниження його шкідливого впливу на музейні предмети.

У світильниках з лампами розжарювання необхідно використовувати як фільтр, що знижує інфрачервоне й ультрафіолетове випромінювання, скло поліроване теплопоглинальне ПШ, ТУ 21-23 (54)-б53-80 завтовшки 3 і 5 мм з тональними відтінками – бронзове, нейтральне, блакитне.

11.6.7. Ахроматичні за видовими властивостями музейні предмети (рукописи, фотографії, графіка, друковані тексти на папері та ін.) варто експонувати під жовтим фільтром, що зрізує ультрафіолетову і синьо-блакитну області спектра випромінювань. Освітлення монохромних музейних предметів світлом того самого кольору різко підвищує якість зорового ефекту і підвищує стійкість до впливу світла приблизно в 10 разів.

11.6.8. Нормування рівнів освітлення різних груп музейних предметів і створення умов зорового комфорту повинно здійснюватися за рахунок використання в системах освітлення експозиційних залів, крім загального освітлення та систем місцевого підсвічування. Місцеве освітлення використовується для світлового виділення одного чи групи предметів особливого характеру, освітлення зон експозицій з однотипними за світлостійкістю предметами, висвітлення стендів, шаф тощо.

11.6.9. Освітлення музейних предметів, розташованих у вітринах, забезпечується світловими приладами, винесеними з корисного обсягу вітрини.

11.6.10. Обмеження та регулювання освітлення в експозиційних залах та сховищах через віконні отвори досягається за допомогою спеціалізованих конструкцій, які мають назву сонцезахисних пристроїв (далі – СЗП).

Закордонна практика відрізняється застосуванням широкої розмаїтості конструкцій світлозахисних пристроїв, механізмів їх керування, застосуванням сучасних матеріалів з високим технічним дизайном. Прикладом сучасних СЗП можуть бути:

• вертикальні поворотні ребра з металу і пластмас розміром в один або кілька поверхів, з механічним чи автоматичним регулюванням, наприклад, фірми “Йозеф”, Німеччина “Леммер”, США

• регульовані маркізи із синтетичного матеріалу з механічним чи регулюванням з електроприводом, наприклад, фірми “Йохан Міллер”, Німеччина “Перко”, Швеція

• зовнішні металеві штори-жалюзі з електроприводом, наприклад, фірми “Звірі”, Великобританія “Трессер”, Швейцарія

• міжскляні і внутрішні регульовані штори-жалюзі з алюмінію на електроприводі з фотоелементом, наприклад, фірми “Хар’яваллан Кхайдін”, Фінляндія тип жалюзі “Катве”

• вертикальні міжскляні штори з полімерних матеріалів з механічним регулюванням, наприклад, фірми “Крілланд”, Німеччина

• горизонтальні міжскляні і внутрішні штори з полімерних матеріалів з механічним регулюванням, наприклад, фірми “Марккіноінт Ківісаарі”, Фінляндія штори Хак-мана з плівок Солар Скрин і синтетичної тканини Верасол.

Вибір того або іншого типу СЗП залежить від цілого ряду факторів: кліматичної зони розташування музею, орієнтації світлових отворів, фізико-хімічних властивостей експонатів та ін.

Горизонтальні СЗП (козирки, маркізи, жалюзі) ефективні в першу чергу для вікон, орієнтованих південь, а також можуть застосовуватися з східного та західного боку. Вертикальні СЗП (ребра, жалюзі) доцільні для світлових отворів, орієнтованих на північний схід і північний захід.

Для приміщень з несвітлостійкими музейними предметами повинні вибиратися найбільш ефективні СЗП.

Для зниження дії ультрафіолета, тепло- та світлопостачання через світлові отвори рекомендується використовувати інші різноманітні конструкції: екрани з полімерних плівок, штори тощо.

11.6.11. При кінозйомках, телевізійних передачах та фотографуванні в музейних приміщеннях необхідно дотримуватися застережних заходів. Джерела світла повинні розміщуватися не ближче ніж 4 м від музейних предметів, а світло потрібно вмикати на мінімальний час (не більше ніж 3–5 хв.). Неприпустимим є підвищення температури, де проводиться зйомка, більше ніж на 20С.

Дозвіл на кіно-, фото-, телезйомки дається при обов‘язковій попередній згоді головного зберігача та згідно з порядком, установленим Міністерством культури і туризму України.

Зйомки ігрових фільмів у приміщеннях і на території музею та видача справжніх експонатів на кінозйомки категорично забороняється. Зйомки документальних фільмів дозволяються у виняткових випадках.

Дозвіл на подібні роботи для іноземних фірм і організацій дається Міністерством культури і мистецтв України.

Кіно- і телезйомки музейних предметів у незадовільному стані збереженості забороняються.

Теле- та кінозйомки проводяться без переміщення і розбирання експонатів.

При проведенні кінозйомок, телевізійних передачах і фотографуванні з метою збереження експонатів музеї зобов’язані забезпечити присутність електрика, зберігача і реставратора.

 

11.7. ЗАБРУДНЕННЯ ПОВІТРЯ

 

 

11.7.1. Крім широковідомої дії змін температури і відносної вологості повітря, великий вплив на стан музейних предметів має газовий склад повітря.

11.7.2. Значну частину домішок повітря складають пил, дими різного походження, сажа. Пил з діаметром часток менше ніж 15 мк довгий час перебуває у зваженому стані і легко осідає на внутрішніх поверхнях, проникаючи крізь незначні щілини шаф і вітрин. Цей пил містить високий відсоток сажі і смол, що мають в результаті сорбції сірчистого ангідриду повітря кислу реакцію металів, що є каталізаторами процесів деструкції.

Усередині музею джерелами пилу є предмети інтер'єру і відвідувачі, однак це пил іншого складу – волокна різного походження, часточки тканин, гуми, шкіри. Хімічно вони можуть бути нешкідливі, але являють собою живильне середовище для розвитку мікроорганізмів і комах.

Сажа пошкоджує камінь. Надзвичайно шкідливі часточки кіптяви для тканин, оскільки їх важко видалити. У старих тканинах відбувається механічне руйнування структури волокон.

11.7.3. Слід пам’ятати, що у нових будівлях протягом двох років бетон і цемент виділяють аерозолі. Їхні частки мають ланцюговий характер і розмір менше ніж 100 нм, що дає змогу їм вільно проходити через мікропористі фільтри. Механізм утворення цих аерозолей не встановлений, але відомо, що їхні частки мають лужність, достатню для руйнування шовку, що втрачає блиск та міцність, знебарвлення пігментів, зміни складу олій, хвороби скла. Лляна олія твердне, стає крихкою та набуває коричневого забарвлення. Крім того, аерозолі, що виділяються з вогкого цементу, осідають на поверхні предметів, пошкоджуючи шкіру, живопис, тканину, папір.

11.7.4. Найнебезпечнішими для музейних предметів серед газових складових повітря є двоокис сірки, що утворюється в атмосфері при спалюванні різних видів паливних матеріалів: вугілля, газу, олій, нафти та ін. Газоподібний двоокис сірки зв'язується з твердими і рідкими частками, зваженими в повітрі, і стає складовою частиною аерозолів. Якщо ці частки рідкі (туман), газ розчиняється в них, а на твердих частках абсорбується. Таким чином, аерозолі з двоокисом сірки здатні проникати практично всюди.

Під впливом сонячного світла та радіації від штучних джерел світла в атмосфері утворюється триокис сірки (1:10 щодо двоокису сірки). При взаємодії з вологим повітрям двоокис й триокис сірки утворять сірчисту і сірчану кислоти. Окислювання двоокису сірки і перетворення її в сірчану кислоту відбувається як у повітрі, так і на поверхні предметів.

Осідаючи на предметах, вона вражає різні матеріали, активно руйнує живопис, викликає корозію металів.

Вологість у понад 70% прискорює реакції взаємодії органічних матеріалів (тканин, паперу, шкіри та ін.) із двоокисом сірки в повітрі, проте ці процеси відбуваються і при відносній вологості 30 – 60%. Під дією двоокису сірки папір, особливо низького ґатунку, жовтіє, робиться крихким по краю аркушів. Уражаються сірчаною кислотою усі вироби, що містять целюлозу.

Волокна тваринного походження (вовна, шкіра, пергамент) по-різному реагують на дію двоокису сірки. Наприклад, вовна вражається менше, ніж шовк. Особливо чутливі до дії сірчаної кислоти рослинні дубильні речовини, якими обробляють шкіру. Більшість синтетичних волокон стійкі до цього впливу, але віскоза, до складу якої входить бавовна, чутлива так само, як і рослинні волокна.

Присутність двоокису сірки в повітрі обумовлює інтенсивну (у 1000 разів сильніше звичайної) ерозію цегли й штукатурки, що постійно зростає, особливо страждає мармур. При цьому вапняні матеріали перетворюються на гіпс.

11.7.5. Аміак – газ, легко розчиняється у воді, реагує із сірчаною кислотою, що є в атмосфері, перетворюючись на сульфат амонію. Сульфат амонію руйнує картон, викликає “посиніння” лаку на картинах. Сірчисті й аміачні сполуки згубно діють на багато фарб, надзвичайно шкідливі для бавовни, лляного полотна.

11.7.6. Гумою й іншими матеріалами, що застосовувалися при виготовленні вітрин виділяється значна кількість сірководню. Сірководень уражає майже всі металеві предмети, викликаючи їх потемніння, впливає на свинцеві білила, сурм'яні фарби.

11.7.7. Озон – найбільш сильний окислювач, що викликає видимі зміни музейних предметів. Він утворюється в результаті природних явищ в атмосфері: фотохімічних реакцій вихлопних газів автомобілів, а також в результаті реакції кисню повітря на ультрафіолетове випромінювання ламп денного світла.

Цей сильнодійний окислювач руйнує майже всі органічні матеріали, діє на метали і особливо на барвники.

11.7.8. З усіх окислів азоту, що є у повітрі, найнебезпечніший двоокис азоту, що, розчиняючись у воді, утворює азотну кислоту. У результаті дії двоокису азоту відбуваються знебарвлення фарб, руйнування нестійких лаків, а також гідроліз целюлози, корозія металів, швидке старіння мінералів і настінного живопису. Бавовна, вовна, різні барвники на тканинах руйнуються в присутності різних окислів азоту, концентрація яких збільшується з підвищенням кількості транспорту.

11.7.9. Забруднення повітря сполуками хлору має звичайно місцевий характер. Наприклад, морське повітря несе дрібні часточки солі, що осідають на предметах. Завдяки гігроскопічності сіль накопичує й утримує вологу, що, у свою чергу, підсилює вологість середовища, сприяє появі і росту цвілі. Це серйозна загроза для книг, паперу, археологічного металу, міді, мармуру та ін. пам’яток.

11.7.10. Вуглекислий газ небезпечний для предметів з міді і свинцю, з неорганічних матеріалів.

11.7.11. Наявність у повітрі кисню викликає постійне неминуче старіння органічних матеріалів, інтенсивне вицвітання тканин, барвників, окислювання олій, корозію металів навіть у сухій атмосфері. Особливо небезпечна комбінована дія кисню і світла для органічних матеріалів. На світлі при наявності кисню та забрудненого повітря тьмяніють деякі породи дерева, фарбоване дерево вицвітає, відбувається жовтіння олії, побіління лаку, клеї стають крихкими і стискаються, змінюється колір деяких нових фарб, іноді міняються колір і прозорість скла, тканини вицвітають нерівномірно.

Крім перерахованих шкідливих складових повітря, агресивний вплив на музейні предмети виявляють інші хімічні сполуки, зокрема оцтова, соляна, мурашина кислоти, формальдегід, різні органічні радикали. Ненормативне зберігання експонатів, використання для фондосховищ та експозиційних залів недоцільного устаткування й обробки приміщень невідповідними матеріалами також сприяє нагромадженню шкідливих домішок, що впливають на стан предметів.

У сховищах з контрольованою відносною вологістю повинен бути знижений вміст кисню й агресивних газових складових, пилу, сажі, мікроорганізмів і личинок комах, що пошкоджують колекції. Для максимального уповільнення реакцій старіння музейних предметів необхідно передусім усунути кисень як основний руйнівний фактор.

11.7.12. Для уповільнення процесів старіння музейних предметів з паперу їх необхідно зберігати у вітринах.

Вітрини виготовляються з матеріалів, що не пропускають гази (оргскло) забезпечують герметичність, мають невеликий отвір, закритий фільтром.

11.7.13. Для поглинання диму і шкідливих газів можна ставити фільтри з активованого вугілля з розрахунку 500 м вугілля на 1 м. Частково для відфільтрування шкідливих газів слугує використання речовин, що вступають з ними в незворотну реакцію. Наприклад, для захисту від кислотних забруднень повітря ефективні паперові фільтри просочені карбонатом магнію.

У фільтрах для поглинання пилу може бути використана склотканина.

Для збільшення стабільності мікроклімату у вітрини додатково кладуть гігроскопічні матеріали: вату, дерево, картон. Підтримувати постійну відносну вологість у вітринах можна також за допомогою вологостатичних агентів: силікагелю, алюмогелю.

Особливо ефективно використовувати вітрини із системою кондиціювання.

11.7.14. Музейні приміщення, устаткування необхідно очищати від пилу за допомогою пилососа (бажано мийного) чи протирати добре віджатою мокрою ганчіркою. У фондосховищах меблі, скульптура, скло, одяг та ін. повинні постійно бути в чохлах.

При вході в музей встановлюються спеціальні щітки для очищення взуття від бруду. Доцільно мати для відвідувачів чохли на взуття.

Музей встановлює один санітарний день щомісяця.

 

11.8. БІОЛОГІЧНИЙ РЕЖИМ

 

 

11.8.1. Стан музейних предметів і колекцій залежить від організації захисту їх від біологічних пошкоджень, які спричиняються мікроскопічними грибами, бактеріями, актиноміцетами, комахами та гризунами.

11.8.2. Біопошкоджень можуть зазнавати окремі музейні предмети, колекції, поверхні конструкцій музейних будівель та приміщень.

11.8.3. Основними факторами, від яких залежить розвиток мікроорганізмів, є температура та відносна вологість повітря в приміщеннях, а також природа самого субстрату, на якому розвиваються біошкідники. Одним із джерел надходження спор мікроорганізмів у музейні приміщення є пил. При порушенні температурно-воложистого режиму можливе зараження та пошкодження мікроорганізмами внутрішніх поверхонь музейних приміщень (стіни, стеля, підлога тощо).

11.8.4. Найбільших збитків музейним предметам завдають мікроскопічні гриби (мікроміцети, міцеліальні гриби). Гриби пошкоджують найрізноманітніші матеріали, але найвразливішими є пам’ятки з органічних матеріалів, такі як графіка, живопис, фотоматеріали, книги, тканини, гербарії, шкіра, дерево, археологічні предмети.

За сприятливих умов мікроскопічні гриби розвиваються також на предметах з неорганічних матеріалів – на гіпсі, кераміці, кам’яній скульптурі, зокрема карбонатних породах, камені (вапно, мармур), можуть розвиватися на склі, викликаючи його корозію.

11.8.5. Осередки розвитку грибів з’являються перш за все в місцях із підвищеною вологістю, запиленістю та зниженою швидкістю повітрообміну. Слід звернути увагу на те, що при дотриманні рекомендованих параметрів температури та вологості, в приміщеннях музею мікроскопічні гриби можуть повільно розвиватися в мікрозонах, що виникають унаслідок утворення застійних явищ повітрообміну в переповнених сховищах, усередині шаф та вітрин, розташованих безпосередньо біля зовнішніх стін будинку. Застійні зони з надмірною вологістю повітря можуть утворитися в проміжках між обладнанням (стелажами, полицями, шафами) та стінами, за умов незадовільного стану будівлі: порушення гідроізоляції, протікання даху, несправність чи відсутність водостоків тощо).

11.8.6. Найпоширенішими комахами – шкідниками є жуки-точильники, вусачі, деревогризи, шкіроїди, цукрові лусковиці, жуки-облудники, а також кімнатні мухи та таргани, які можуть пошкоджувати обладнання, конструкції будівель, музейні предмети з найрізноманітніших матеріалів, крім металу, скла, кераміки.

11.8.7. Комахи-шкідники проникають до приміщень музеїв крізь відчинені вікна і двері або заносяться із зараженими речами та експонатами.

11.8.8. Зараженню музейних предметів та обладнання комахами сприяють темні і захаращені приміщення, скупчення мух та інших зимуючих і мертвих комах, наявність чучел, виготовлених без застосування відповідних хімічних сполук, використання деревини, неочищеної від кори без спеціальної обробки, сусідство приміщень, де зберігаються продукти, гнізд птахів, дахів, що протікають.

11.8.9. Найважливішою умовою забезпечення збереження музейних фондів та захисту їх від пошкоджень біошкідниками є здійснення профілактичних заходів (комплексного біологічного контролю, системи біологічного моніторингу).

11.8.10. Головною умовою запобігання біологічних пошкоджень музейних предметів є створення та підтримання нормативного і стабільного температурно-воложистого режиму (55 ? 5 % відносної вологості повітря при температурі 18о ? 1(2)о С).

11.8.11. У будівлях, призначених для зберігання музейних предметів та колекцій, необхідно забезпечити стабільність мікроклімату: усі приміщення музею обов‘язково захищаються від попадання атмосферної вологи та ґрунтових вод.

11.8.12. Провітрювання фондосховищ та експозиційних залів проводиться згідно з існуючими сучасними правилами та рекомендаціями.

11.8.13. Провітрювання шаф, ящиків, сейфів, у яких зберігаються пам’ятки з органічних матеріалів (графіка, книги, тканини, шкіра та ін.) слід не рідше одного разу на декаду відкривати дверцята, висувати полиці та лотки, залишаючи їх відкритими на кілька годин. При раптовому підвищенні відносної вологості повітря в сховищі від провітрювання шаф, ящиків та сейфів слід відмовитися. Необхідно ліквідувати наслідки порушення температурно-вологісного режиму, а за умов його стабілізації – відновити провітрювання.

11.8.14. Необхідно підтримувати чистоту приміщень, обладнання та музейних предметів, проводити їх знепилення відповідно до інструкції. Визначення мікробіологічного стану повітря у фондосховищах є показником його санітарно-гігієнічного стану, одним із засобів контролю пилоочищення.

11.8.15. У музеях, обладнаних системами кондиціювання, необхідно перевіряти стан повітряних фільтрів, оскільки деякі з них можуть значно забруднюватися клітинами та спорами грибів.

11.8.16. Забороняється зберігати музейні предмети, загортаючи їх у поліетиленову плівку.

11.8.17. Неприпустимим є занесення до фондосховища непросушених предметів.

11.8.18. При здійсненні виставкової діяльності необхідно обов’язково враховувати дані параметрів мікроклімату під час транспортування чи експонування музейних предметів. У разі проведення тимчасових експозицій в приміщеннях з нестабільним температурно-вологісним режимом, при транспортуванні та в інших випадках, коли існує імовірність мінливості температури, якої неможливо уникнути, необхідно вжити відповідних заходів щодо стабілізації вологовмісту повітря у вітринах та контейнерах із застосуванням допоміжних гігроскопічних матеріалів (які б забезпечували тепло- та пароізоляцію) силікагелю, какенгелю тощо.

11.8.19. Категорично забороняється приймати для експонування колекції з інших музеїв, від приватних осіб, якщо виявлено, що предмети заражені біошкідниками.

11.8.20. Обов’язковою умовою попередження пошкоджень музейних предметів біошкідниками є проведення регулярних оглядів стану колекції та приміщень музею.

11.8.21. Здійснення мікологічного нагляду (контролю) полягає у проведенні щорічних вибіркових оглядів музейних предметів і колекцій (навесні та восени) для запобігання появи ознак розвитку грибів, зокрема в музеях з несприятливим температурно-вологісним режимом.

11.8.22. Суцільний мікологічний огляд усіх музейних предметів без винятку проводиться 1 раз у три роки, а також після закінчення робіт з ліквідації наслідків аварійних ситуацій.

11.8.23. Обов’язковий ретельний огляд мають проходити нові надходження до музейних колекцій: предмети, зібрані в експедиціях, що надходять з приватних колекцій або з виставок.

11.8.24. При здійсненні оглядів звертають увагу на всі зміни стану збереженості музейних предметів, фіксуючи їх у відповідних записах.

Найретельніший огляд проводять у приміщеннях з нестабільним температурно-вологісним режимом, у закритих шафах, на стелажах, у кутах приміщень та в інших місцях утворення застійних зон.

З особливою увагою треба оглядати музейні предмети на нижніх поличках стелажів, у шафах біля зовнішніх стін. Дуже ретельно оглядають предмети, що мають сліди зволожень, замокань, деформацій та ін.

Переглядаючи колекції, найпильнішу увагу слід звертати на стан графіки, пастелі, акварелі, книг, предметів із шкіри та дерева, тканин, фотодокументів.

Огляд книг розпочинають з палітурок, обрізів, потім розглядають передній та задній форзаци, внутрішні перегини палітурок. Книжні блоки після огляду поверхні переглядають по сторінках, при цьому особливу увагу звертають на сторінки, на яких є сліди замокань.

При здійсненні огляду графіки, що зберігається у папках, на лотках, уважно розглядають кожен аркуш. Обов’язково перевіряють відреставровані графічні твори, у процесі реставрації яких використовується клей із борошна.

Станковий живопис на полотні починають оглядати із зворотного боку (особливо уважно місця на полотні під підрамником), потім торцеві частини та лицьовий бік. Для ретельного обстеження додатково використовують, окрім прямого, бокове освітлення.

Ікони на стелажах та в шафах оглядають із зворотного та лицьового боків, звертаючи особливу увагу на торцеві поверхні та шпонки.

У фонді тканин складені предмети розгортають, обстежують складки, місця деформацій, замокань.

У колекціях комах джерелом вологи та причиною розвитку грибів можуть бути торф’яні пластинки на дні коробки або ящика у разі появи мікроорганізмів в ентомологічних ящиках необхідно вилучити з них комах, старанно просушити, а згодом усунути шкідників.

11.8.25. Якщо під час проведення зазначених оглядів на поверхні музейних предметів чи на обладнанні, внутрішніх поверхнях музейних приміщень виявлено ознаки розвитку мікроорганізмів – нальоти різного кольору, діаметра, консистенції, пігментні плями чи інші прояви розвитку грибів (здуття, відшарування, осипи поверхневих шарів матеріалів тощо) – необхідно зробити відповідні записи та викликати спеціалістів для проведення мікро- та мікологічного дослідження.

11.8.26. Визначення спеціалістами-біологами видів мікроорганізмів, що розвиваються у місцях пошкоджень, сприяє правильному вибору ефективних заходів знешкодження, проводиться також з метою визначення ступеня шкідливості мікроорганізмів щодо музейних предметів та можливого впливу на здоров’я людей, які працюють в музеї, та відвідувачів.

11.8.27. У разі виникнення екстремальних ситуацій (аварії систем тепло- та водопостачання, пожежі, повені тощо) у музеї мають бути розроблені та затверджені відповідні плани заходів з ліквідації їх наслідків. Необхідно заздалегідь забезпечити запас обладнання та матеріалів для проведення цих заходів: фени, вентилятори, фільтрувальний папір, бавовняну тканину тощо.

Музейні предмети обов’язково евакуюють з аварійного фондосховища.

Щоб попередити розвиток грибів при аварійних ситуаціях, необхідно застосовувати спеціальні методи висушування музейних предметів.

При значному замоканні предметів, крім звичайних методів висушування шляхом розстановки предметів, використання фенів, вентиляторів, прокладок та пресування (для паперу та книг), можливим є застосування методу заморожування (у морозильних камерах при температурі близько – 18оС) предметів, що постраждали, з подальшим прискореним висушуванням у вакуумній камері.

Вироби з тканини після просушування очищають м’якою щіткою або м’яким пензлем. Усі інші види обробки здійснюються досвідченим спеціалістом.

При потребі проводять дезінфекцію приміщення та обладнання (без музейних предметів), використовуючи відповідні засоби.

В аварійних фондосховищах (після звільнення їх від музейних предметів) вологу видаляють шляхом підігрівання з перехресною вентиляцією, просушують обладнання та стіни, виправляють дефекти штукатурки та фарби.

11.8.28. Необхідно запобігати проникненню комах у приміщення музею із навколишнього природного середовища. Для цього навесні та влітку всі вікна, кватирки, вентиляційні отвори мають бути захищені сітками з діаметром отворів не більше ніж 1,5 мм. Рами у вікнах мають бути без щілин.

11.8.29. Предмети, що надходять з експедицій, не слід тримати разом з основними колекціями.

У разі придбання предметів для музею у будинках, заражених шкідниками, необхідно вказати в документі надходження на можливе зараження предмета.

11.8.30. Двічі на рік (весною перед відчиненням вікон та восени після зальоту комах на ночівлю та зимівлю) треба вичищати пилососом місця скупчення зимуючих комах – між рамами, за плінтусами тощо.

11.8.31. Не менше одного разу на рік необхідно проводити загальний профілактичний огляд музею для виявлення зараження комахами. Огляд роблять весною, перед тим, як розкрити вікна.

11.8.32. Ботанічні та зоологічні колекції слід оглядати тричі на рік: у квітні–травні, липні і вересні.

11.8.33. Огляд на зараження комахами-шкідниками починають із вікон і підлоги під ними, потім оглядають віддалені від світла бічні та задні стінки меблів, зокрема знизу.

11.8.34. Щоб запобігти зараженню музейних колекцій жуками-шкідниками деревини (жуками-точильниками, вусачами, деревогризами, довгоносиками-трухляками), предмети, що привозяться з експедицій, мають обов’язково проходити через ізолятор. Для перевірки на зараження точильниками предмет треба витримувати в ізоляторі не менше одного літнього сезону з метою визначення необхідності подальшої інсектицидної обробки.

11.8.35. Ретельний огляд мають проходити предмети, які надходять з інших музеїв України, від приватних осіб, чи музеїв з-за кордону, зокрема підставки, пакувальний матеріал тощо. Найнебезпечніший, а тому й небажаний час для проведення виставок – весна-літо, коли відбувається виліт більшості жуків-шкідників деревини.

11.8.36. При огляді деревини з приводу зараження жуками-шкідниками особливу увагу необхідно звертати на надходження музейних предметів останніх двох-трьох років.

При виявленні на предметі свіжих отворів з купками або цівками бурового борошна його негайно відправляють в ізолятор.

11.8.37. При виконанні різноманітних робіт у музеї або на його території будівельні риштування, стелажі тощо дозволяється виготовляти тільки з ретельно очищеного від кори і висушеного дерева, оскільки під залишками кори є личинки вусачів, рогохвостів та інших деревоточильників.

11.8.38. З метою профілактики потрапляння жуків-деревоточильників до дерев’яної будівлі музею та запобігання її пошкодженню необхідно регулярно та ретельно очищати навколишню паркову зону від сухих дерев і гілок, проводити своєчасний ремонт даху, здійснювати належне та правильне влаштування ринв, провітрювання підвалів, періодично проводити знищення кущів, які ростуть безпосередньо біля будівлі музею.

11.8.39. Щоб уникнути первинного зараження музейних предметів через незахищені, нефарбовані дерев’яні поверхні (торцеві частини, дрібні втрати захисного шару, дірки від цвяхів, місця дотику поверхонь) необхідно додатково захистити їх, покривши лаком, олійною фарбою, воском із скипідаром тощо. Добре захищає деревину просичення її сечовино-формальдегідною смолою.

11.8.40. Одноразове покриття оліфою не захищає від проникнення жуків-шкідників.

11.8.41. Профілактичні заходи щодо зараження міллю спрямовуються на створення умов, які перешкоджають проникненню молі до приміщень та їх розвитку, дають змогу своєчасно виявити осередки розвитку молі на початкових стадіях.

Категорично забороняється використання технічної повсті для утеплення конструкцій або опалювальної системи в будівлях і на території музею.

Цементна обмазка повстяного покриття не може слугувати захистом, оскільки вона пробивається зсередини гусінню молі.

Категорично забороняється використання вовняних та напіввовняних тканин для оформлення експозицій.

Забороняється використовувати для відвідувачів капці на повстяній підошві.

Необхідно всюди замінити технічну повсть на штучні матеріали.

Треба закрити решітками вікна на даху будівлі музею для попередження гніздування голубів (під покрівлею, на даху), оскільки гнізда є джерелом зараження приміщень музею міллю.

Перед закладанням предметів на зберігання, їх необхідно добре вичистити та просушити. Питання щодо засобу чистки кожного конкретного предмета вирішує реставратор.

Предмети з вовни і хутра, а також вироби з інших тканин, що розміщені поруч з ними, наприкінці весни – на початку літа необхідно просушувати на відкритому повітрі в теплу, суху погоду не менше 4 годин на день. Під час просушування предметів ретельно чистять шафи, де вони зберігаються. Після просушування вироби треба очистити від залишків молі, покласти в шафу, в якій розкласти або підвісити мішечки з репелентом – речовиною, що відлякує комах. Наявність репеленту перевіряють не менше одного разу на квартал.

11.8.42. Слід пам’ятати, що репеленти, до яких належать лавандова олія, камфора, далматська ромашка, полин, листя горіха, махорка тощо тільки відлякують комах, але не знищують їх. До того ж їх застосування може бути небезпечним: висихаючи, рослини втрачають ароматичні властивості і стають харчовим субстратом для комах. Деякі рослини можуть шкодити музейним предметам, наприклад, махорка викликає пожовтіння хутра. Антимолеві препарати фумігаційної дії (“Антиміль”, “Дезміль”, “Молемор” тощо) призначені не для відлякування, а для знищення молі в герметизованих об’ємах. У низьких концентраціях їх пари не відлякують метеликів молі. Їх не слід застосовувати як репеленти в негерметизованих музейних сховищах.

11.8.43. Музейні предмети з вовни та хутра за відсутності герметичних шаф необхідно зберігати в окремих бавовняних мішках або чохлах з регулярним проведенням відповідних оглядів.

11.8.44. Вироби, до складу яких входять вовняні нитки, волосся, хутро, шкіра слід зберігати окремо від суцільно бавовняних, лляних і шовкових. При ізольованому зберіганні шовкові вироби, як правило, міллю не пошкоджуються.

11.8.45. Для своєчасного виявлення осередків зараження міллю музейні предмети треба оглядати не рідше одного разу на місяць. На зараженість міллю спочатку треба перевіряти забруднені і закриті від світла місця.

11.8.46. При здійсненні огляду на зараження музейних предметів шкіроїдами треба враховувати, що вони можуть потрапляти до музею з горищ, підвалів, гнізд птахів. У приміщеннях жуки-шкіроїди скупчуються на вікнах, личинки шкіроїдів живуть на захищених від світла поверхнях та залишають у місцях харчування волосаті линочні шкірки або (під книгами) купки пилоподібної порохні.

Обстеження музею на зараження шкіроїдами треба починати з огляду підвіконня, плафонів світильників, у яких часто накопичуються шкіроїди, які летять на світло.

У фондосховищах треба починати огляд з вовняних та хутряних виробів, хромової та хромтанідної шкіри, чучел. Шкурки личинок жуків, що залишилися після линяння, можуть свідчити про можливе зараження шкіроїдами.

11.8.47. Живильним середовищем для розвитку шкіроїдів та облудників можуть бути мухи, що залітають восени в приміщення музею на зимівлю.

11.8.48. Не рекомендується зберігати предмети з тканин, одяг, шкури тварин шарами в шафах та скринях. Такі музейні предмети необхідно розвішувати.

11.8.49. Слід обмежити чи припинити використання для озеленення території навколо музею таких рослин: спіреї, горобини, глоду, шипшини, яглиці, купиря, квіти яких притягують жуків-шкіроїдів та сприяють їх концентрації.

11.8.50. Чучела та шкури тварин, які призначені для довготривалого зберігання, підлягають повній обробці та вичинці.

11.8.51. У разі виявлення музейного предмета, пошкодженого комахами, його розміщують в ізоляторі з метою уникнення зараження інших музейних предметів.

11.8.52. Обгортання зараженого комахами предмета папером не захищає від подальшого розповсюдження шкідників і може застосовуватися лише як тимчасовий засіб на короткий термін. Загортання предметів у поліетиленову плівку не допускається, оскільки це може призвести до розвитку мікроорганізмів, зокрема за умов несприятливого температурно-вологісного режиму.

11.8.53. При появі ознак розвитку біошкідників пошкоджений предмет необхідно перенести в сухе ізольоване приміщення, ізолятор чи ізолювати за допомогою гігроскопічних матеріалів від інших навколишніх предметів, щоб запобігти зараженню інших музейних предметів.

11.8.54. Рішення про проведення дезінфекції чи дезінсекції музейних предметів, приміщень, обладнання може прийматися лише за наявності результатів мікологічного чи ентомологічного обстежень, обґрунтованих рекомендацій та висновків відповідних спеціалістів.

11.8.55. Треба враховувати, що антимікробна обробка музейних предметів – крайній, вимушений засіб, який проводиться тільки за наявності обґрунтованих рекомендацій. Особливу увагу необхідно звертати на всі дані про результати дії дезінфектантів на матеріали музейних предметів, досвід практичного застосування того чи іншого засобу або речовини, цінність та унікальність предметів, які мають оброблятися умови їх зберігання та використання після обробки тощо.

11.8.56. Усі дезінфекційні роботи мають виконуватися в окремому приміщенні-ізоляторі.

11.8.57. Для проведення дезінфекційних та дезінсекційних заходів дозволяється викоpистовувати pегламентовані для музеїв засоби.

11.8.58. Багато препаратів, які випускаються промисловістю та рекомендовані для застосування у побуті, не прийнятні в музейній практиці. Тому в кожному конкретному випадку потрібна консультація спеціалістів щодо можливості застосування таких препаратів у музеях.

11.8.59. Антимікробну обробку музейних предметів здійснюють реставратори чи досвідчені фахівці, які пройшли спеціальну підготовку.

11.8.60. Після дезінфекції необхідно провести контрольне мікологічне обстеження для підтвердження можливості повернення музейних предметів до фондосховища чи експозиційної зали, а для попередження рецидиву їх розміщують в умовах нормативного температурно-вологісного режиму.

11.8.61. Застарілі пошкодження грибами на поверхні предметів (різні структурні фрагменти грибів, які за несприятливих умов з часом висохли) можна видаляти механічно з використанням спеціального вакуумного пристрою, за допомогою пилососів із спеціальними насадками та потужністю, що регулюється, або в спеціальному витяжному столі.

11.8.62. Чучела, шкури після вилучення біошкідників обробляються у спеціальний спосіб та відповідним антисептиком, яким дезінфікуються шафи, коробки, ящики тощо, в яких зберігалися пошкоджені предмети.

11.8.63. Знищувальні заходи до комах-шкідників застосовуються у разі, якщо виявлено зараження колекцій. При цьому важливо визначити спочатку можливість застосування нехімічних методів знищення, або правильно вибрати хімічні засоби.

11.8.64. Знищення жуків-шкідників деревини проводиться методом фумігації (обробка газом у спеціальних камерах) просоченням розчинами сильнодіючих інсектицидів з довготривалою залишковою дією фізичними методами – виморожуванням або висушуванням.

Вибір засобу в кожному конкретному випадку залежить від розмірів зараження, виду комахи-шкідника, характеру зараження. У деяких випадках доцільно застосовувати ці засоби комплексно.

11.8.65. Засіб обробки від молі вибирають в залежності від виду пошкодженого матеріалу.

Для захисту від молі тканин, одягу та інших предметів використовують піретроїдні препарати або інші інсектицидні чи репелентні препарати, які рекомендовані для застосування у музейній практиці.

11.8.66. Протимольні препарати фумігаційної дії забезпечують відповідний ефект тільки при використанні герметичних об’ємів (дезкамер), у яких створюється необхідна для знешкодження молі концентрація парів препарату.

11.8.67. Протимольні засоби необхідно періодично міняти, оскільки міль звикає до них.

11.8.68. При зараженні фондосховищ шкіроїдами фумігаційна обробка музейних предметів у спеціальній камері повинна проводитися з одночасною дезінсекцією приміщення.

Фумігація матеріалів, які заражені шкіроїдами, – найефективніший засіб їх знищення.

11.8.69. Гербарії, заражені хлібним точильником, слід обробляти спеціальними препаратами в дезінсекційній камері.

11.8.70. При зараженні сховищ жуками-облудниками (прикидашками, крихітними бурими жучками 3 – 5 мм довжиною) – весною, перед відчиненням вікон – полиці, на яких зберігаються заражені предмети, найближчі вікна, стіни і підлога під полицями або шафами та біля обробляються довгодіючими контактними інсектицидами. Обробку повторюють у наступний сезон.

11.8.71. У разі виявлення осередків розвитку лусковиць (безкрилих комах близько 1 см довжиною, які люблять тепло та вологу і виїдають окремі місця верхнього шару паперу та вибірково – акварельні фарби) контактними інсектицидами обробляють стіни і підлогу навколо музейного обладнання, плінтуси і щілини в підлозі, а також ділянки біля джерел вологи.

11.8.72. При зараженні приміщень музею тарганами і блохами слід звертатися за допомогою у міську чи районну санепідемстанцію.

11.8.73. Дезінсекційна обробка музейних предметів та приміщень, у яких вони зберігаються, повинна проводитися тільки спеціалістами, які пройшли відповідне навчання та інструктаж щодо роботи з музейними цінностями і токсичними речовинами за умов наявності відповідних рекомендацій, наданих фахівцями-ентомологами.

11.8.74. Речовини або сполуки, які застосовуються для здійснення знищувальних або профілактичних заходів у музеях, щодо біологічних шкідників повинні відповідати таким основним вимогам:

а) не змінювати фізико-хімічних характеристик музейних матеріалів

б) не призводити до створення агресивного середовища, яке прискорює старіння культурних цінностей

в) не шкодити здоров’ю людей.

11.8.75. При роботі з біоцидами необхідно дотримуватись особистої безпеки: працювати в спецодязі, гумових рукавичках (перевірених до обробки на цілісність), ніс і рот захищати від попадання краплин розчинів респіратором або вільною марлевою пов’язкою з ватною прокладкою, очі – окулярами, волосся прикривати головним убором.

Обов’язково виконувати рекомендації щодо терміну провітрювання після проведення заходів знищення біошкідників.

Робота з предметами, обробленими хлор- та фосфорорганічними інсектицидами, виконується в рукавичках. При переміщенні таких предметів незахищеними руками і після роботи з інсектицидами слід негайно помити руки і обличчя з милом.

Робочі місця зберігачів фондів чи реставраторів не повинні розміщуватися в приміщеннях, де постійно застосовуються репеленти чи інші препарати, а також провітрюються предмети після обробки біоцидами.

 

11.9. ОРГАНІЗАЦІЯ ЗБЕРІГАННЯ РІЗНИХ МАТЕРІАЛІВ В ОДНОМУ ПРИМІЩЕННІ

(КОМПЛЕКСНЕ ЗБЕРІГАННЯ)

 

11.9.1. При необхідності зберігати різні матеріали в одному приміщенні зберігач фондів повинен, по змозі, виділити предмети з різних матеріалів у різних місцях зберігання (шафах, стелажах тощо). Неприпустимо, наприклад, спільне зберігання (в одній шафі або на одній полиці) предметів із кераміки та металу, дрібних і дуже великих, ламких і дуже важких матеріалів, що потребують різних режимів освітлення, вологості тощо.

11.9.2. Характер обладнання запасника залежить від матеріалів, що в нього вміщуються, і відповідає вимогам, указаним у попередніх розділах.

11.9.3. У сховищах комплексного зберігання температурно-вологісний режим повинен відповідати аналогічному режиму, установленому для комплексних експозицій (50 – 65 % відносної вологості повітря).

11.9.4. При зберіганні предметів, які містять свинець й олово, температура повітря в приміщенні не може бути нижче + 18 0С.

11.9.5. Система освітлення сховища повинна бути розрахована на два режими: звичайний робочий (освітленість 50 – 75 люкс) та режим для огляду збереженості предметів (150 люкс).

Усі світлонетривкі матеріали (тканини, папір, книги, фотоматеріали, твори, виготовлені із застосуванням нетривких фарб тощо) необхідно розміщувати в зачиненому світлонепроникному обладнанні.

11.9.6. Якщо температурно-вологісний режим приміщення має відхилення у бік підвищеної або зниженої вологості, необхідно дотримуватись таких правил:

• при зниженій вологості у фондосховищі необхідно використовувати засоби загального зволоження приміщення

• при підвищеній вологості в приміщеннях неприпустимо встановлювати щільно зачинені шафи упритул до стін. Мінімальна відстань між стіною і обладнанням повинна бути 10 – 15 см.

Після закінчення робочого дня доцільно залишати шафи на ніч відкритими, а полиці і лотки – висунутими.

Під час обстежень стану збереженості особливу увагу слід приділяти предметам із шкіри, пастелям, фотографічним і паперовим матеріалам, археологічному склу, а також виробам із чорних і кольорових металів.

 

11.10. РОЗДІЛЬНЕ ЗБЕРІГАННЯ
(ЗА МАТЕРІАЛАМИ)

 

 

Живопис

 

11.10.1. Зберігання живопису в сховищах може бути організовано у кілька способів.

Розвішування на стінах

 

11.10.2. Картини підвішують на міцних шнурах або на металевих стрічках з пересувними гачками. Кінці шнурів пропускають через угвинчені в раму картини металеві кільця і зав’язують. Інші кінці шнурів закріплюють на металевій штанзі, прикріпленій до верху стіни.

Підвішування картин не повинно проводитись поблизу радіаторів, печей, кватирок, вентиляційного обладнання тощо.

 

Розвішування на щитах

 

11.10.3. Картини в рамах підвішують на стаціонарних (нерухомих) або висувних щитах, затягнутих металевою сіткою. Пересування картин повинно створювати мінімум вібрації, тому система висувних щитів найбільш прийнятна.

Висувні щити бувають двох типів: підвісні та з ковзанням по підлозі на спеціальних полозках.

Найбільш сприятливе для картин – зберігання на нерухомих щитах.

Підвішування картин на сітці здійснюють за допомогою гачків (у вигляді латинського “S”). Один кінець гачка вставляється в кільце, укручене в раму картини, другий – у вічко сітки. Сітка і гачки покриваються антикорозійним покриттям.

 

На стелажах

 

11.10.4. Для зберігання картин на полотні і творів живопису на дошках рекомендуються стелажі із гніздами для кожного твору.

Для творів на товстих дошках (зокрема старовинного живопису) стелажі повинні мати ґратчасту основу, що забезпечує циркуляцію повітря. Настил планок повинен бути перпендикулярним площині творів. На вертикальній стінці стелажа повинні бути обладнані спеціальні індивідуальні чарунки з підкосами, обтягнутими тканиною.

Для картин, написаних на полотні, натягнутому на підрамник поверх указаної ґратчастої підлоги роблять другий настил планок, який має скоси в напрямку, паралельному площині картини.

Для великорозмірних творів між планками встановлюються підшипники, щоб полегшити тертя при встановленні та зніманні картин із стелажа.

Стелажі повинні бути зроблені з гладенького, сухого, не зараженого шкідниками прооліфленого дерева і підняті від підлоги не нижче ніж 25 см.

 

У штабелях (на тимчасове зберігання)

 

11.10.5. При зберіганні в штабелях ікон та інших творів живопису без рам, виконаних на товстих дошках із шпонками, необхідно розміщувати їх за розміром і приставляти лицьовим боком один твір до лицьового боку наступного. Між творами повинні прокладатися амортизаційні подушки з полотна і вати. Подушки попарно зшиваються лямками.

Картини на полотні без рам підбирають за розмірами і, починаючи з більших, ставлять попарно лицьовим боком до лицьового і зворотного, без прокладок так, щоб тиск штабеля припадав тільки на край підрамників, але не на полотно. Лицьові боки полотен знизу штабеля мають бути віддалені один від одного на 2 – 5 см. Штабель не має бути занадто великим, щоб його тиск на картини не був надмірним. Штабель розміщають на спеціальних парних брусках на відстані 15 см від підлоги.

У разі зберігання картин у рамках, у штабелях слід між рамами прокладати амортизаційні подушки так, щоб вони не торкалися живопису або полотна на звороті картин.

У приміщеннях сховищ між полицями, штабелями тощо повинні бути проходи шириною не менше одного метра.

 

На валах

 

11.10.6. Вали для накатки творів станкового олійного живопису виготовляються із сухого не пошкодженого мікроорганізмами дерева. Діаметр валу може бути від 50 см і більше (для дубльованих картин з корпусним живописом – не менше ніж 70 см.) Каркас валу обтягують у стик фанерою, а поверх неї - обгортковим папером. Поверхня валу повинна бути гладенькою. На обидва кінці валу одягаються кружала, діаметр яких повинен бути більшим від діаметра валу, з таким розрахунком, щоб картини, нагорнуті на вал, були на відстані не менше ніж 10 – 15 см від підлоги.

Діаметр валу повинен бути не менше ніж 50 см. Це запобігає зламам фарбового шару і ґрунту.

Довжина валу повинна на 5 – 10 см перевищувати ширину картини.

На одному валі можна розмістити декілька картин (не більше 10). Зберігати великорозмірні картини на валах понад 2 – 3 роки без перевірки їх збереженості не рекомендується. Щоб попередити прогинання і деформацію, вал з накрученими на нього картинами зберігається лише в горизонтальному положенні. Двічі на рік вал обертають навколо осі на 180 0С.

Зняття картин з підрамників і накатка їх на вал, як і натягування їх на підрамник, виконуються тільки досвідченим реставратором або під його керівництвом.

Сувої китайського, японського та іншого живопису можуть зберігатися на валиках, а також розвішаними в шафах або на стінах в горизонтальному або вертикальному положенні.

Дубльовані сувої та з дефектами зберігаються тільки в горизонтальному положенні в спеціальній шафі, бажано на окремих лотках.

Картини, виконані в техніці темперного і клейового живопису, а також у змішаній техніці з промальовуванням пастеллю тощо дозволяється зберігати тільки заскленими.

В експозиції твори живопису бажано зберігати під склом, особливо картини, що висять у нижньому ряду. Для того, щоб скло не торкалося живопису, по краях роблять дерев’яні, картонні або коркові прокладки товщиною 2 – 5 мм.

11.10.7. Твори живопису потребують систематичного огляду і догляду. Періодично картини, розвішані в експозиції, сховищі мають очищатися від пилу широким флейцем з білячого хутра, з довгим ворсом або сухою оксамитовою подушечкою чи рукавичкою без натиску на живописну поверхню творів.

Із зворотного боку полотна пил можна видаляти пилососом із щітками з довгим ворсом.

Прибирання приміщення і особливо видалення пилу з картин для попередження будь-яких пошкоджень повинні проводитись під керівництвом наукових працівників.

Будь-які вологі протирання творів живопису як з лицьового, так і зворотного боку категорично забороняються.

11.10.8. Категорично забороняється пересувати картини по підлозі. При переміщенні картин їх слід брати за планки або хрестовину підрамника. не торкаючись полотна.

Картини великого розміру в рамках переносяться обов’язково у вертикальному положенні не менше ніж двома працівниками.

Картини розміром до одного метра, зняті з підрамника, переносять, тримаючись за два кінці довшого боку.

Полотна більшого розміру переносяться двома співробітниками, які тримають картину за два кінці по довжині, причому слід не допускати провисання верхнього краю і згинів полотна, що призводить до зламів ґрунту.

11.10.9. Підрамник картини виготовляється із сухого дерева з перекладиною або хрестовиною по середині (залежно від розміру підрамника), з клинками в місцях з’єднання брусків для розтягування полотна.

При оформленні картин у раму їх слід кріпити затискачами або пластинками (дерев’яними чи металевими).

Кріплення підрамника до рами цвяхами забороняється.

Категорично забороняється загвинчування в підрамник картини або в дерево ікони кільця для підвішування. Кільця необхідно угвинчувати лише в рами картин, а для ікони роблять спеціальні гачки.

11.10.10. Забороняється приклеювати безпосередньо на полотно як з лицьового, так і зі зворотного боку ярлики і номери, ставити печатки з сургучу, штампи, робити надписи чорнилом, хімічним олівцем і фарбами.

11.10.11. Для захисту олійного і темперного живопису від перепаду температури і вологості повітря зворотні боки і торці ікон укривають воском, а картини в рамах конвертують. Конвертування буває повне і часткове. При повному конвертуванні лицьовий бік захищається склом, зворотний – задником. При частковому конвертуванні для великих картин робиться тільки задник. Зворотний бік конверта виготовляється з оргаліту або обклеєного дерматином картону і закріплюється із звороту дерев’яними або металевими вертушками. Усю роботу виконують тільки досвідчені реставратори.

У неопалюваних музеях конвертування не рекомендується. Повне конвертування творів живопису дозволяється не раніше ніж через 5 років після створення картини.

 

Папір (графіка, архівні документи, раритетні книги тощо)

 

11.10.12. Більшість сортів паперу, виготовлених до 1870-х років, є ганчірковими і мають підвищену міцність. Зниження якості паперу відбувається в міру переходу при його виготовленні від ганчіркового волокна до деревинної маси.

Художня графіка і документи часів Жовтневої революції, громадянської і Вітчизняної воєн виконані переважно на нестійкому папері і вимагають особливої уваги до умов їх зберігання. Це стосується і творів живопису, виконаних на картоні без ґрунту.

11.10.13. При зберіганні музейних предметів на паперовій основі необхідно враховувати що:

• паперова основа руйнується під впливом світла і пересихання

• акварелі, розмальовані лубки і гравюри, чорнило, надруковані на машинці тексти легко вицвітають під впливом світла

• тексти і зображення, виконані олівцем, особливо не закріплені малюнки вугіллям, а також пастелі легко витираються та обсипаються і тому вкрай чутливі до струсів, вібрації при переміщеннях, транспортуванні тощо.

З метою збереження творів графіки, фото- і кінозйомка кожного аркуша дозволяється у необхідних випадках один раз на рік для малюнків і двох – для гравюр.

11.10.14. Категорично забороняється:

• зберігати паперові матеріали у відкритому вигляді на столах, полицях, стелажах

• перегинати такі матеріали (крім карт, що мають на згинах спеціальні смужки м’якої тканини, і архівних матеріалів, що мають натуральні згини)

• згортати їх у трубку

• приколювати кнопками і прибивати цвяхами аркуші творів графіки, загинати авторські поля або обрізати їх

• наклеювати твори графіки суцільно на картон або приклеювати паспарту безпосередньо на поля малюнка або гравюри

• використовувати конторський клей або клейку стрічку фабричного виробництва, наносити риб’ячий клей безпосередньо на твір графіки

• використовувати при окантовці дерев’яні прокладки і кольорові сорти картону без обклеювання останніх білим папером.

11.10.15. Згортання допускається тільки в разі гострої потреби і проводиться на вал достатнього розміру або картонну трубку діаметром не більше ніж 25 см. Гравюри, малюнки або плакати, особливо великого формату, наклеєні на тонке полотно або марлю, можуть зберігатися згорнутими в рулони або накрученими на дерев’яні, спеціально виготовлені вали. Вали, картонні трубки обклеюються папером, що не містить лігніну. Твори, наклеєні на тканину, накручуються тільки лицьовим боком догори.

11.10.16. Для перекладання і згортання творів графіки рекомендується вживати мікалентний папір або кальку. Твори вмонтовані в паспарту мають бути за розміром папки.

11.10.17. При перекладанні гравюри і малюнка для попередження зламів беруть за протилежні кути (по діагоналі) двома руками.

Гравюри і малюнки завжди при їх зберіганні кладуть лицьовим боком догори.

11.10.18. Однорідні фонди паперових матеріалів і колекцій при можливості розташовують в одному місці (наприклад, художня графіка, рукописи, плакати, карти, плани тощо). З метою захисту від пилу і світла їх зберігають у зачинених шафах з висунутими полицями і лотками.

11.10.19. Твори графіки можна зберігати в папках з твердими бортами (дерево обтягнуте тканиною) тільки в горизонтальному положенні.

11.10.20. Папки з малюнками зберігаються в шафах і підібрані за розмірами. М’які папки не рекомендується класти більше чотирьох одна на одну. Кількість творів графіки в папках не повинна перевищувати 30 аркушів (з подвійним паспарту) або 45 аркушів (з одинарним).

11.10.21. Аркуші, що зберігаються в папках, ретельно підбирають за розмірами, щоб запобігти нерівномірному тиску і деформації паперу. Кожний аркуш зберігається і експонується в паспарту (в експозиції – у подвійному паспарту, малюнки – у подвійному високому паспарту незалежно від того, демонструються у вітринах чи в окантовці).

Для виготовлення паспарту вживається ватман, білий картон товщиною не менше ніж 1,5 мм або, у крайньому випадку, картон з невибіленої маси з умовою обов’язкового заклеювання його з обох боків білим папером, що не містить лігніну.

Паспарту оформлюється у вигляді двох половин, що розкриваються, за допомогою корінця з тканини. Одна його половина повинна мати вікно, яке відповідає розмірам зображення. Аркуш графіки повинен бути прикритий по краях не менше ніж на 5 мм.

Твори графіки закріплюються на половині паспарту, що не має вікна, на паперових шарнірах (лапках), які прикріплюються із звороту до верхнього краю твору і паспарту.

Для паперових шарнірів слід уживати білий писальний папір, який проклеєно риб’ячим клеєм: 10 г сухого клею на 90 г води або 12 г харчового желатину на 90 г води з додаванням антисептика.

Приклеювання здійснюється риб’ячим клеєм (10 г сухого клею на 30 г води).

Папір проклеюють і висушують. Вирізані з нього шарніри злегка зволожують і закріплюють одним кінцем на звороті твору, а другим – на паспарту.

11.10.22.Твори, що зберегли художнє монтування автора або характерний для епохи стиль, розмонтуванню не підлягають.

11.10.23. Пастель та незакріплені рисунки вуглиною зберігаються у заскленому вигляді, щоб запобігти пошкодженню. Безпосередній стик скла з поверхнею рисунка виключається. Засклення таких творів може виконувати тільки досвідчений реставратор або спеціально навчений співробітник музею.

Використання оргскла для монтування творів, виконаних пастеллю, вуглиною, м’якими олівцями, забороняється.

11.10.24. Окантовані або обрамлені акварелі та малюнки слід зберігати в спеціальних шафах, в яких полиці мають багато вертикальних перегородкок, і твори стоять, не торкаючись один одного.

11.10.25. При монтуванні графічних творів, виконаних вуглиною, пастеллю, гуашшю, використовувати цвяхи забороняється. Стики задника окантовки обклеюють щільно папером або дерматином.

11.10.26. Архівні документи зберігаються згідно з правилами та інструкціями Держкомархіву України в шафах і стелажах у картонних папках або коробках, щільно закритих, обклеєних папером без лігніну, а найбільш цінні документи – у вогнетривких шафах із спеціальним режимом зберігання. Документи невеликого формату краще зберігати в конвертах з білого паперу, що не містить лігніну. Документи в папках також ізолюються один від одного папером, що не містить лігніну.

11.10.27. Кожна папка або коробка повинна мати опис і номер. При видачі матеріалу для роботи необхідно відмічати кількість аркушів, що видаються, і їх збереженість, а при його поверненні обов’язково перевіряти те й інше.

11.10.28. Рукописні книги (на пергаменті і папері) зберігаються у спеціальних шафах, що забезпечують захист від світла і пилу. Стародруки зберігаються окремо від рукописних книг.

Ветхі рукописні книги і стародруки зберігаються в чохлах або спеціальних коробках.

11.10.29. Грамоти (на пергаменті або папері повинні зберігатися в спеціальних папках у горизонтальному положенні в шафах або на стелажах. Папка повинна забезпечити зберігання грамоти в розгорнутому вигляді. У кожній папці можуть зберігатися не більше ніж 3 – 5 грамот.

Грамоти в папках прокладають мікалентним папером.

11.10.30. Грамоти на бересті зберігаються заклеєними між двома пластинами скла у вертикальному положенні в спеціально обладнаній шафі.

11.10.31. Стовпці повинні зберігатися у спеціальних папках у горизонтальному положенні або накрученими на валик, у футлярі. Розклеєні стовпці зберігаються у папках, у кожній з яких не більше ніж 50 – 60 аркушів. Розклеювання стовпців можливе в разі необхідності після нумерації склеєних аркушів.

11.10.32. При роботі з рукописними книгами та стародруками використовують спеціальні пюпітри.

11.10.33. Для забезпечення збереженості книг, грамот, стовпців і особливо цінних документів доцільно виготовити їх копії у вигляді мікрофільмів, фотографій, муляжів, які замінюють оригінали при їх використанні в науковій роботі і в експозиції. Мікрофільми та фотографії зберігаються в коробках і в шафах окремо від оригінальних матеріалів. У сховища де зберігаються документальні матеріали, відвідувачів не допускають.

11.10.34. Необхідно не менше одного разу на тиждень робити провітрювання шаф та ящиків, у яких зберігаються папки з паперовими матеріалами, книгами або рукописами. Під час провітрювання шафи, ящики, вітрини рекомендується залишати відкритими на 5 – 6 годин, а при можливості – на цілий день. Сховища повинні бути оснащені проточно-витяжною вентиляцією.

11.10.35. При раптовому підвищенні відносної вологості повітря від провітрювання шаф та ящиків слід відмовитися. Поновлення провітрювання можливе лише за умови стабілізації температурно-воложистого режиму.

11.10.36. Шафи, ящики, корінці папок, футляри треба систематично обробляти пилососом, протирати добре витиснутою ганчіркою, попередньо змоченою у 2 процентному розчині формаліну, а потім добре просушити.

11.10.37. При протиранні від забруднення окантованого скла на творах, виконаних вуглиною і пастеллю, необхідно користуватися м’якою чистою, ледь зволоженою ганчіркою.

11.10.38. Дезінфекція і будь-яка реставрація паперових матеріалів і пергаментів повинна виконуватися реставраторами, атестованими для реставрації графічних творів, або досвідченими реставраторами іншого профілю, що мають спеціальний дозвіл на виконання подібних робіт.

11.10.39. Приміщення для експонування даної групи матеріалів необхідно захищати від прямих сонячних променів, яскравого денного світла і протягів.

 

Тканина, шкіра, кістка

 

11.10.40. Тканини, що зберігаються в музеях, виготовлені, зазвичай, з натуральних матеріалів – прядива з волокон тваринного чи рослинного походження (шовк, вовна, бавовна, льон), а також із синтетичних матеріалів (сучасні тканини).

Головними причинами руйнування і старіння текстильних виробів є: вплив яскравого світла, сонячних променів, ненормованого температурно-вологісного режиму, плісневих грибів, комах, пилу і газових забруднювачів повітря на волокна і деякі фарбники.

11.10.41. Тканини зберігають окремо за видами (шовк, вовна, бавовна тощо) у глухих шафах, гардеробах, комодах, скринях, ящиках, за винятком комплексів, що складаються з різних видів тканин, зберігати які доцільно в одній шафі.

Висувні ящики-лотки в шафах треба мати різних розмірів – для великих і дрібних предметів.

Рекомендована висота лотка – 15 – 20 см, але вона може бути більшою, коли цього вимагають розміри предмета, що зберігається в лотку.

Забороняється оббивати сукном вітрини, скрині, шафи і ящики, у яких зберігаються тканини.

Зберігання тканини повинно здійснюватися таким чином, щоб не було згинів, тому що в місцях згинів тканина січеться, особливо шовкова. Кожну тканину перекладають мікалентним папером або чистою бавовняною тканиною.

11.10.42. Костюми зберігаються в шафах на плічках, форма яких повинна відповідати краю одягу і мати м’які накладки. Якщо костюми висять не в шафах, то їх укладають у бавовняний або паперовий чохол з метою захисту від пилу і комах-шкідників.

11.10.43. Одяг з перлами і коштовним камінням зберігають у чохлах, щоб запобігати обсипанню прикрас.

11.10.44. Головні убори зберігаються на дерев’яних, картонних або зроблених з оргскла болванках, а якщо їх немає, кожний убір заповнюється мікалентним папером, щоб не втратилась його форма. Головні убори доцільно зберігати у шафах в індивідуальних для кожного предмета фанерних або картонних футлярах.

11.10.45. Шпалери і килими зберігаються накрученими на вал лицьовим боком усередину.

Діаметр валу – не менше ніж 10 см. Вал повинен мати по торцях кружала для його опору при зберіганні в лежачому положенні. Діаметр кружал повинен на 5 см перевищувати діаметр накопиченого на вал килима або шпалери.

При розміщенні валів з килимами на кронштейнах вали робляться без кружал, при цьому довжиною на 20 см більшою ніж ширина килима.

Вал з накрученими на нього килимами або шпалерами ретельно обгортається цупким папером або бавовняною тканиною і обв’язується широкою стрічкою тканини. При накручуванні шпалер і килимів на вал необхідно запобігати утворенню складок.

З метою запобігти пошкодженню килимів комахами-шкідниками, їх перед накручуванням на вал обгортаються папером, просоченим сумішшю гасу зі скипидаром у співвідношенні 1 : 2. Прокладання паперу здійснюється після того, як він просох. Зверху останнього килима на вал накручується паперовий чи бавовняний чохол або обгортка, оброблена аналогічною сумішшю. За неможливості зберігати килими і шпалери на валах їх необхідно час від часу перекладати, переміщуючи складки зламів.

11.10.46. Прапори слід зберігати нагорнутими на держак і затягнутими в чохли. Винятком є прапори, зображення і написи на яких виконані фарбами. Такі прапори повинні зберігатися на горизонтальних полицях у розгорнутому положенні.

11.10.47. Предмети із золотим, срібним, перловим та іншим рельєфним шитвом і з хутряними прикрасами рекомендується зберігати окремо, перекладаючи кожний предмет папером і розміщуючи між предметами прокладку з байки або кілька шарів мікалентного паперу.

Обгортання папером запобігає потемнінню срібних прикрас і шитва. За неможливості зберігати великорозмірні шиті предмети в горизонтальному положенні їх можна накрутити на вали діаметром не менше ніж 20 см. Накручування їх здійснюється лицьовим боком догори з прокладкою – мікалентним папером.

11.10.48. Необхідно систематично провітрювати, чистити і протирати шафи, скрині і ящики, де зберігаються тканини.

11.10.49. Знепилення тканини здійснюється таким чином:

• килими, гобелени, шпалери, одяг із грубого сукна очищають пилососами, що мають щітки з довгим ворсом, або м’якими щітками для одягу

• головні убори без прикрас – м’якими щітками для одягу

• зразки тканин та віяла – за допомогою легкого струшування у розгорнутому вигляді

• тканини, прикрашені золотим шитвом, перлами і камінням, чистяться м’яким флейцем з одночасним використанням пилососа на відстані 3 – 5 см від поверхні ділянки, що знепилюється

• ветхі та археологічні тканини для очищення розкладають у розгорнутому вигляді на горизонтальній площині. Зверху на тканини накладається плоска рамка (розмір якої не менше ніж на 10 – 15 см перевищує розмір тканини), обтягнута марлею таким чином, щоб марля безпосередньо прилягла до поверхні знепиленої тканини. Після цього проводиться обробка пилососом (щіткою з довгим м’яким ворсом, без натиску)

• хутряні речі очищаються від пилу м’якими сорговими віниками.

11.10.50. Нові надходження побутових тканин (крім ветхих предметів) після перевірки на стійкість фарбників можна очистити згідно з дозволеною методикою. Цю роботу виконують спеціально навчені зберігачі або реставратори.

11.10.51. Вироби із шкіри зберігають у шафах. Збереження шкіряних виробів у шафах, виготовлених з деревинно-стружкових плит, не допускається. Шафи повинні забезпечувати захист предметів від пилу і проникнення комах. Необхідно проглядати і провітрювати шафи не менше ніж 2 – 3 рази у рік.

Одяг із шкіри зберігають на вішалках з підкладками на кутах з ватяних подушечок.

Головні убори зі шкіри зберігають в окремих коробках. Для запобігання деформації головні убори необхідно надівати на болванки, що відповідають формі убору.

Взуття зберігається таким чином, щоб форма не змінювалася (на дерев’яних колодках або набитим м’яким папером).

Плоскі предмети перекладаються аркушами фільтрувального паперу, обробленого тимолом.

Шкіряне спорядження: упряж, сідла, чепраки тощо розміщують у шафах на дерев’яних круглих кронштейнах.

Вироби із шкіри знепилюють м’якими фланелевими або оксамитовими ганчірками.

Світлі шкіряні і замшеві предмети знепилюють за допомогою струшування.

11.10.52. Предмети з кістки зберігають у пилонепроникних шафах. При світлі кістка жовтіє, тому рекомендується зберігати її в затемнених приміщеннях.

Щоб запобігти механічним поломкам (сколи, тріщини, викришування фрагментів ажурного різьблення тощо), рекомендується кожний виріб із кістки зберігати окремо.

Предмети з кістки поганої збереженості та інкрустовані слід зберігати в картонних коробках.

Особливу увагу слід звернути на зберігання мініатюр із слонової кістки, які розписані аквареллю. Найкраще їх тримати в оправі під склом, а в разі відсутності такої – в окантовці під склом, що дасть змогу уникнути їх короблення і вилиняння фарб під впливом прямого денного світла. Предмети з кістки знепилюють за допомогою довгого ворсового флейца. Їх не можна протирати вологою ганчіркою або промивати. Видалення пилу з мініатюр може здійснюватися тільки реставратором.

 

Дерево

 

11.10.53. Скульптура з дерева, скриньки великого розміру, прядки і подібні предмети зберігаються на стелажах або на полицях, які вкриті лінолеумом або пластиком.

Дерев’яне різьблення, фрагменти будинкового декору, царські ворота та інші великі предмети краще зберігати розвішаними на стендах з підпором на спеціальні підставки.

Предмети невеликого розміру: начиння, посуд, іграшки тощо зберігаються у засклених шафах.

Карети зберігаються на колодках.

Меблі зберігаються на 3-ярусних стелажах (на 1–му ярусі – великі, громіздкі й тяжкі предмети).

Рами картин зберігаються в стелажах з роздільниками (тип стелажу, що вживається для зберігання олійного і темперного живопису).

11.10.54. Неприпустимо пересувати меблі, особливо тяжкі, безпосередньо на підлозі, щоб запобігти ламанню ніжок і перекошуванню каркаса. Не слід також переносити меблі, піднімаючи за окремі ламкі частини (спинки, підлокітники тощо).

Ніжки меблів, що не мають роликів, підклеюються байкою.

Інкрустовані і набірні предмети, прикрашені дорогоцінними породами дерева, кісткою, перламутром, металом тощо, слід особливо ретельно охороняти від різких поштовхів при їх переміщенні.

Частини предметів, які відпали необхідно загорнути і покласти записку з указівкою, до якого предмета і якої його частини вони належать, і прив’язати суровою ниткою до предмета.

11.10.55. Для захисту від пилу і світла меблі слід зберігати в чохлах. Забруднені чохли треба регулярно замінювати чистими. Меблі, що перебувають в експозиції, розчохляють тільки на період відкриття залів для відвідувачів.

11.10.56. У приміщеннях з підвищеною вологістю зберігання меблів під чохлами не дозволяється, тому що тканина, убираючи в себе атмосферну вологу, може сприяти додатковому зволоженню і деформації дерева.

Видалення пилу з дерев’яних предметів, зокрема, полірованих, з різьбленням, позолотою, поліхромним розписом, здійснюється тільки м’якими флейцами, обгорнутими марлею, при одночасному використанні пилососа. Наконечник пилососа повинен мати м’яку насадку, яка не торкається поверхні предмета. Усунення пилу ганчірками, подушечками із замші не допускається. Ветху і пошкоджену оббивку меблів чистити пилососом не слід.

Видалення пилу з оббивки здійснюється пилососом з насадкою у вигляді щітки з м’яким ворсом, яка повинна торкатися меблів легко, без натискування.

В місцях зберігання предметів з дерева не допускається провітрювання протягом.

Порцеляна, кераміка, скло, вапняк, мармур, гіпс

 

11.10.57. Невеликі за розміром предмети з порцеляни, кераміки, скла, вапняку, гіпсу, мармуру та інших подібних матеріалів (зокрема скульптура) зберігаються на полицях у засклених шафах. Необхідно стежити за розміщенням предметів з урахуванням їх тиску на полицю.

Полиці для розміщення дрібних предметів найкраще робити дерев’яними, дозволяється покривати їх лінолеумом.

При розміщенні предметів більш високі слід ставити до задньої стінки полиці, а невисокі – спереду, так, щоб вони не торкались один одного.

11.10.58. Зберігати порцелянові, фаянсові і керамічні тарілки найкраще у вертикальному положенні в спеціальних дерев’яних “гребінках”.

Можна ставити декілька плоских предметів один на одного, перекладаючи їх цигарковим папером, складеним у декілька шарів, а також байкою або фланеллю, щоб запобігти пошкодженню поливи або розпису. Більш важкі предмети повинні зберігатися внизу.

При зберіганні порцелянових і фаянсових тарілок купками – кількість їх у кожній купці має бути не більше ніж шість. При великій вазі тарілок кількість їх у купі має зменшуватись.

Забороняється розміщувати серед предметів кераміки і скла будь-які інші предмети.

Керамічні, а також скляні предмети зберігають окремо, не змішуючи їх з іншими видами матеріалів.

При розміщенні предметів слід групувати їх за певними ознаками (виробник, країна, епоха тощо).

Великі предмети з неглазурованої порцеляни (бісквіту) і кераміки повинні зберігатися під ковпаками або під чохлами з цупкої тканини на стелажах або підставках.

11.10.59. Миття порцеляни, фаянсу здійснюється тільки м’яким пензлем у теплій воді з додаванням спирту.

Так миються тільки предмети без тріщин і з непошкодженою поливою. Пористу кераміку треба особливо ретельно захищати від пилу і вологи. Вироби із скла не рекомендується мити водою їх необхідно двічі на рік протирати спиртом-ректифікатом. Працювати з такими предметами рекомендується в рукавичках із тканини.

11.10.60. Скульптура великого і середнього розміру зберігається на подіумах, підставках, стелажах.

Стелажі і подіуми, на яких розміщується велика скульптура, доцільно вкрити пластиком, що полегшує переміщення предметів і прибирання обладнання.

Скульптуру великого розміру забороняється розміщувати на горищі, на підлозі або в проходах. Її розміщення у фондосховищах повинно бути стабільним. У першу чергу це стосується творів із гіпсу (особливо великогабаритних та збірних), мармуру, каменю, з малою стійкістю, великою кількістю дрібних ламких деталей, а також дуже пошкоджених або таких, що зазнали реставраційних робіт. Скульптуру з гіпсу слід берегти від вологи. Для її зберігання придатні найсухіші приміщення.

11.10.61. Скульптура середнього і великого розміру з гіпсу, вапняку, мармуру тощо зберігається під чохлами. Чохли роблять з мікалентного паперу або цупкої тканини. Чохли з тканини треба регулярно прати, а паперові замінювати новими.

Скульптуру переносять з великою обережністю, чистими руками, тримаючись за її конструктивно стійкі частини і не допускаючи різких рухів і ударів, щоб запобігати пошкодженню.

Невелику скульптуру рекомендується переносити, користуючись чистими білими рукавичками з тканини.

При пересуванні великої скульптури користуються спеціальними візками або носилками з м’якими прокладками.

Скульптуру необхідно регулярно очищати від пилу м’якими флейцами.

Вироби з твердих порід каменю (мармур, граніт, базальт, кварцити) без металевих елементів із задовільним станом збереженості, дозволяється профілактично промивати один раз на рік.

Промивання (видалення забруднень) скульптури здійснюються теплою водою лише дитячим милом або поверхнево-активною речовиною ОП-7, розведеною в дистильованій або кип’яченій воді.

Промивання здійснюється збитою мильною піною, яка наноситься поступово зверху донизу щетинними пензлями із загорнутими металевими частинами, з одночасним змилюванням на поверхні.

Скульптуру забороняється надмірно зволожувати. Із заглиблень бруд видаляють ватним тампоном на дерев’яній паличці.

Після промивання скульптуру бажано зневоднити етиловим спиртом, протерши її пензлем або тампоном. Очищення мармурової скульптури, скульптури з твердих порід із пошкодженою поверхнею, а також скульптури з м’яких порід (вапняк, м’який пісковик, черепашник, алебастр, ангідрид, гіпс) повинно проводитись лише висококваліфікованими реставраторами.

11.10.62. Здійснювати побілку або фарбування гіпсової скульптури олійною або іншою фарбою забороняється.

 

Метал

 

11.10.63. Музейні предмети з кольорових і чорних металів зберігаються окремо від предметів з дорогоцінних (напівдорогоцінних) металів.

11.10.64. При збереженні колекції в одному приміщенні предмети з благородних металів і зброя мають зберігатися в спеціальних металевих шафах або сейфах, обладнаних охоронною сигналізацією.

11.10.65. Обладнання має відповідати характеру і розмірам предметів.

Вогнепальна і холодна зброя зберігається в приміщеннях, обладнаних охоронною і протипожежною сигналізацією. Двері повинні бути металевими або обкутими металом, із замками з шифром, вікна обладнані ґратами і мати віконниці, що закриваються зсередини.

Довгоствольна вогнепальна зброя має зберігатися у вертикальному положенні в шафах, обладнаних рейками у вигляді гребінки або із спеціальними пружними затискачами, обтягнутими гумою.

У шафах мають бути двері із замками.

Пістолети слід зберігати в таких самих шафах, або у шафах з висувними полицями.

Холодна клинкова зброя зберігається у шафах з горизонтальними стелажами всередині або вертикально підвішеною.

Казеннозарядна нарізна зброя, виготовлена після 1870 р., зберігається або в окремому приміщенні, обладнаному як сейф, або в сейфах. Вона має бути просвердлена збоку в казеннику. Діаметр свердла – 5 мм. Отвір не повинен зачіпати клеймо. У пістолетах і револьверах отвір просвердлюється знизу в стволі. Свердління проводиться під накладками стволів або кожухів.

Списи, алебарди, рушниці, гвинтівки тощо можуть зберігатися в спеціальних пірамідах, що встановлюються в шафах, або, якщо розміри предметів не дозволяють розміщення в шафах, то у відкритому вигляді.

Великогабаритні предмети (обладунки, кулемети, гармати тощо) установлюються на підставках.

11.10.66. Нумізматика (монети, медалі, ордени, жетони, значки тощо) зберігаються у шафах, обладнаних плоскими висувними ящиками-лотками. Рекомендована висота ящика 3–5 см. У ящики встановлюються рядами жерстяні, картонні, пластмасові коробки висотою 1,5–2 см (без кришок), ширина і глибина яких не перевищує на 1 см розмір предметів.

Перед уміщенням предмета в коробочку на її дно повинна бути покладена картка з креслярського або рисувального паперу з даними про предмет.

На кожний лоток кладеться етикетка із зазначенням загальної кількості монет і окремо – по металах.

Допускається зберігання плоских предметів нумізматики в спеціальних конвертах, зроблених з міцного паперу. Конверти встановлюються вертикально у відповідні їх розмірам ящики або коробки, що закриваються кришками. Дані про предмет наносяться на лицьовий бік конверта.

11.10.67. Годинники, канделябри, настільні прикраси тощо при зберіганні поза шафами повинні розміщуватися під ковпаками.

11.10.68. Забороняється зберігати предмети із свинцю в шафах із дуба, хвойних порід дерева, деревинно-стружкових плит або пластмаси.

Найцінніші предмети зі свинцю доцільно зберігати в скляних посудинах з кришками, що щільно закриваються.

Шафи для зберігання предметів з кольорових і чорних металів повинні виготовлятися з листяних порід дерева (найліпше з берези).

11.10.69. Вітрини і шафи, призначені для зберігання й експонування срібла, не можна фарбувати емульсійними фарбами, що містять казеїн.

Фарбування здійснюється олійними фарбами на основі титанового або свинцевого білила.

Неприпустимий контакт предметів із срібла з картоном, папером і текстильними матеріалами, що мають у своєму складі сірку.

Шафи, вітрини і полиці для зберігання срібла доцільно декорувати натуральним шовком, заздалегідь просоченим насиченим 10 процентним розчином оцтовокислого свинцю (тканина просушується і прасується гарячою праскою).

При роботі з металевими предметами рекомендується користуватися рукавичками, зроблених з ниток.

Металеві предмети, що зберігаються на відкритих полицях, з метою захисту від пилу необхідно покривати тканиною типу маркізету, туалі або мікалентним папером.

Видаляти пил з поверхні металевих предметів дозволяється лише сухим способом (пензлем, пилососом).

 

Фотоматеріали, магнітні стрічки

 

11.10.70. Фотоматеріали надзвичайно чутливі до навколишнього середовища. Температура в приміщеннях для зберігання фотодокументів має бути досить низькою фотодокументи мають бути захищені від надлишкового світла, ультрафіолету і шкідливих домішок у повітрі.

Для зберігання зібрань фотодокументів різних типів рекомендується відносна вологість 35–40%.

Негативи, що надійшли протягом останнього року, підлягають додатковому промиванню в проточній воді для вилучення залишків гіпосульфату.

11.10.71. Негативи і діапозитиви зберігаються в спеціальних металевих шафах і коробках з гніздами або у звичайних коробках кожний має бути вміщений в конверт з цупкого паперу типу крафт або кальки (у крайньому разі відокремлюється один від одного аркушем паперу).

Негативи слід уміщувати лише в коробки відповідного розміру. Забороняється класти негативи різного розміру в одну коробку.

Коробки ставлять вертикально на полиці шаф або стелажів. Зверху із зовнішнього боку коробки пишуть номери зберігання і, при можливості, коротку анотацію (наприклад, 100–112. Реставраційні негативи).

Малоформатні негативи, у тому числі на плівці, доцільно зберігати в конвертах, які вкладаються у спеціальні коробки або ящики типу каталожних, але обов’язково з кришкою. Котушкові і малоформатні плівки розрізають на частини за числом кадрів, які вміщуються у конверти. При великій кількості плівок і малоформатних негативів доцільно мати металеві шафи з висувними ящиками типу каталожних. Не слід торкатися пальцями емульсії негативів.

Негативи на склі слід зберігати в індивідуальних паперових контейнерах у вертикальному положенні в ящиках з м’якою оббивкою або міцних коробках з картонними перегородками, що встановлені після кожної п’ятої пластини.

Скляний негатив не можна брати за кут, тому що він може відколотися від власної ваги і скалками може бути пошкоджена емульсія на таких же негативних, що зберігаються поруч.

У діапозитивах емульсійний бік слід захищати склом. Скло заклеюють по краях смужкою паперу або матерії. Плівкові діапозитиви захищають склом з обох боків.

Відбитки зберігаються у коробках відповідних розмірів або наклеюються на картон. Старі відбитки, що становлять історичну, художню або матеріальну цінність, наклеювати на картон не можна.

Позитиви повинні зберігатися в пакетах від фотопаперу відповідних розмірів, не більше ніж 10 штук в одному пакеті.

Пакети зберігають в один-два ряди, на висувних лотках у дерев’яних або металевих шафах.

Шафи повинні бути на 5–7 см глибшими від висувних лотків, папок і коробок.

При зберіганні позитивів у папках або картонних коробках останні можуть установлюватися горизонтально або вертикально. При горизонтальному вкладанні вони розташовуються на одній полиці в один-два ряди, відстань між полицями – 8–10 см. При вертикальному зберіганні полиці повинні бути знімними і легкими.

Альбоми з позитивами зберігаються у вертикальному положенні окремо від розрізнених позитивів.

Для наклеювання фотовідбитків застосовується спеціальний фотоклей. Користуватися канцелярським клеєм для наклеювання фотовідбитків і діапозитивів забороняється (він руйнує зображення).

Методи монтування і зберігання старих відбитків застосовуються і для графіки.

11.10.72. Один раз у два роки фотоматеріали проглядаються, щоб виявити предмети, на яких з’явились руйнування емульсійного шару або паперу.

Фізико-хімічні дефекти емульсійного шару фотодокументів (вицвітання, кристалізація солей) можуть досить швидко поширитись на документи, що зберігаються поруч. Тому фотовідбитки і негативи з такими дефектами зберігаються в окремих шафах. Пошкоджені позитиви консервуються і репродукуються на негативи, які згодом зберігаються в репродукційному розділі фонду негативів.

Продукти деградації (руйнування) негативів є небезпечними для здоров’я, тому при роботі з такою плівкою слід уживати запобіжних заходів: працювати в неопренових рукавичках, респіраторі, стежити за циркуляцією повітря, обмежити експозиційний показ.

11.10.73. Кіноплівки зберігають у залізних стандартних коробках, плівки із звукозаписом – у спеціальних картонних коробках.

Плівки на основі нітрату целюлози (вироблялись у 1889–1951 рр. і використовувалися з 1900 до 1939 рр.) легко займаються, особливо в стані деградації. Тому вони мають бути відокремлені від інших кінодокументів.

11.10.74. Грамплатівки зберігають у шафах в індивідуальних конвертах, поставлених на ребро.

Полиці шаф поділяються вертикальними перегородками на чарунки, розраховані на 10–12 платівок.

11.10.75. Магнітні стрічки зберігаються в первинній упаковці або в спеціально виготовлених картонних коробках, поставлених вертикально на дерев’яних стелажах.

Періодично в процесі зберігання зовнішню поверхню коробок і паперових мішків необхідно очищати від пилу.

Магнітну стрічку кожні 6 місяців потрібно перемотувати для зняття внутрішньої напруги у рулоні. Магнітна стрічка повинна експлуатуватися в апаратурі із справним, добре відрегульованим стрічко–протяжним механізмом.

Поблизу сховища магнітних стрічок не допускається розміщення апаратури, що може створити магнітні поля (трансформаторів, електромоторів тощо).

 

Геолого-мінералогічні матеріали

 

11.10.76. До предметів, пов’язаних із вивченням і освоєнням земної кори, належать: мінерали і гірські породи, геологічні і палеонтологічні об’єкти, зразки ґрунтів.

До складу предметів групи мінералів і гірських порід належить:

• різноманітні колекції (систематичні, регіональні, генетичні, геохімічні тощо)

• окремі мінеральні об’єкти (штуфи, проби, еталони тощо)

• вироби і напівфабрикати

• польове спорядження тощо.

Переважна більшість цих предметів належить до категорії сухих препаратів – твердих, іноді газоподібних (природні гази).

До числа рідких препаратів належать предмети, пов’язані з нафтою і її похідними.

Основною вимогою до зберігання мінералогічних і петрографічних матеріалів є запобігання різким коливанням температури і охорона їх від вологості та пилу.

Проби природних газів зберігаються у пляшках у перевернутому положенні.

Мінеральні об’єкти, особливо штуфи кристалічних утворень, що входять до експозиції і не захищені склом, слід оберігати від пилу.

Вологі препарати мінеральних об’єктів і їх похідні повинні зберігатися в закупореному вигляді (залишивши близько 1/6 запасного об’єму на розширення рідини). Об’єкти, що замерзають (наприклад, з мінеральних джерел), слід оберігати від низької температури.

У металевих геологорозвідувальних інструментах (геологічні молотки, зубила, полегшені бурові комплекти тощо) перед зберіганням і експонуванням слід заздалегідь протерти вазеліновим маслом гладенькі поверхні і змазати технічним салом (або вазеліном) місця з’єднань (муфти, нарізки тощо).

11.10.77. Експонатами геології є палеонтологічні колекції, а також зразки гірських порід, макети, діорами тощо.

Кам’яні геологічні об’єкти відзначаються значною стійкістю до мінливості температурно-воложистого режиму, тому головну увагу слід звертати на захист їх від пилу.

Відбитки рослин, комах, риб та інших організмів вимагають дбайливого захисту від механічних пошкоджень це саме стосується і ламких палеонтологічних об’єктів. Зберігають їх у ваті в коробках або ящиках.

Макети і діорами звичайно вицвітають, тьмяніють і особливо потерпають від вологості, зміни температури і пилу.

В експозиції подібні експонати систематично очищають від пилу. У сховищах їх покривають технічною ватою, дрібною стружкою тощо і старанно загортають спочатку в пергаментний, а потім – у цупкий обгортковий папір. Моноліти ґрунтів зберігаються в спеціальних ящиках, приставлених до стінки під кутом, а ґрунтові проби, узяті для хімічного аналізу, – у скляних банках з притертим корком.

 

Ботанічні матеріали

 

11.10.78. Основними видами ботанічних матеріалів є гербарії, ботанічні групи, вологі препарати та зразки деревинних порід.

Гербарії систематизуються за родинами, родами і видами. Кожний вид вкладається в окрему обгортку.

Крім систематичного гербарію, у музеях зберігаються і тематичні гербарії (наприклад, гербарії корисних рослин – їстівних, лікарських, вітамінних, кормових тощо).

Рослини висушують до стану ламкості.

11.10.79. Зберігати гербарії слід у папках, у шафах з дверцятами, які щільно закриваються.

Використовуються папки з клапанами декількох стандартних розмірів залежно від переважних розмірів і формату матеріалів, що зберігаються.

Папки з гербаріями краще вміщувати в герметичні шафи або коробки, (наприклад, з алюмінію або іншого металу, з пластмаси) з ущільненням кришок гумовими прокладками або пінополіуретаном і заклеєні штучною липкою стрічкою.

При відсутності шаф можна зберігати гербарії в коробках, герметизованих липкою стрічкою, які щільно закриваються і ставляться на відкриті стелажі.

11.10.80. Ботанічні групи (екологічні профілі, діорами тощо) зберігаються так само, як і подібні комплексні експонати геологічних і біологічних груп.

11.10.81. Зберігання вологих препаратів (рослини, законсервовані в рідинах шапинкові гриби, соковиті плоди, насіння) здійснюється за правилами, установленими для вологих зоологічних матеріалів.

11.10.82. Правила зберігання зразків порід із дерева такі ж, як і для виробів з дерева.

 

Зоологічні матеріали

 

11.10.83. За способом консервування зоологічних матеріалів їх можна поділити на дві групи: вологі препарати, що зберігаються у тих чи інших консервуючих рідинах (спирт, формалін тощо), до яких належать риби, земноводні, плазуни, дрібні ссавці (наприклад, кажан) та інші сухі об’єкти – чучела, шкурки і тушки, скелети і черепи, яйця і гнізда птахів, колекції безхребетних тварин (черепашки молюсків, засушені голкошкірі тощо).

У шафах у підвішеному вигляді зберігаються шкури хутрових звірів.

Для зберігання набитих тушок птахів і ссавців використовуються спеціальні скрині.

Вони також зручні для зберігання невеликих черепів.

Використовуються два типи скринь:

• скриня з верхньою кришкою, яка дуже щільно її прикриває, для чого на внутрішньому боці стінок набивають планки або роблять фальці до бокових стінок припасовують ручки.

Такі скрині слугують для зберігання тушок великих ссавців (лисиця і тварини більшого розміру) і набитих тушок великих птахів (орли, журавлі тощо)

• скриня з боковими дверцятами і висувними ящиками – лотками. Висота стінок лотка залежить від його призначення. Таких лотків уміщується у скрині від 3 до 7 штук.

11.10.84. Вологі препарати чутливі до світла, тому їх слід зберігати в глухих шафах.

Об’єкти, зафіксовані в спирті або формаліні, зберігаються в скляних банках з добре притертими корками (ступінь притертості корків має вирішальне значення).

Гістологічні і мікроскопічні препарати зберігаються в коробках з гніздами для скла (найбільш зручні коробки, які мають 5, 10, 18, 32, 56 гнізд) або на планшетах з фанери чи цупкого картону розміром 20х30 см з чарунками за величиною предметного скла.

Ряд груп безхребетних не можна зберігати у формаліні, тому що він містить домішки кислоти, яка поволі розчиняє і змінює форму дрібних вапнякових частин скелетів. Тому губок, кишковопорожнинних, деяких багатощетинкових червів, молюсків, членистоногих, плечоногих, багатоніжок, голошкірих дозволяється зберігати лише в розведеному (720 – 750) спирті-ректифікаті, позбавленому домішок (уживається лише такий спирт-ректифікат, на партію якого є протокол з даними аналізу).

З метою найменшої втрати консервувальної рідини від випаровування, слід ретельно стежити за корками банок і циліндрів. Рекомендується обтягувати корки бичачими або свинячими пухирями. Необхідно стежити за тим, щоб зоологічний об’єкт був повністю занурений в консервувальну рідину, яку в міру потреби додають або замінюють, для чого на кожній банці роблять позначку або етикетку про застосовану консервувальну рідину.

При зберіганні формалінових препаратів слід пам’ятати, що формалін швидко замерзає.

11.10.85. Колекція безхребетних у дрібних посудинах (місткістю 0,05 – 0,5 л) зберігається в металевих шафах з висувними лотками.

Коробки з мікроскопічними та іншими препаратами – у шафах шириною не менше ніж 33–35 см, планшети – в спеціальних шафах з висувними ящиками.

11.10.86. Для зберігання особливо цінних сухих колекцій (молюски, корали тощо) бажано використовувати дерев’яні ящики з пилонепроникними прокладками. 11.10.87. Для зберігання ентомологічних колекцій використовуються особливі шафи з висувними ящиками і дверцями, які щільно закриваються. Найбільш зручні шафи розміром 405х365х701 см з трьома колонками по 12 ящиків в кожній.

 

Антропологічні колекції

 

11.10.88. Колекції антропології складаються переважно з людських кісток, добутих при археологічних розкопках, невеликих збірок зразків волосся, гіпсових зліпків, черепів, масок тощо.

Черепи зберігаються в шафах на полицях, покритих тканиною.

Найбільш цінні в науковому плані і ламкі черепи ліпше зберігати в індивідуальних ящиках або глибоких лотках.

При перенесенні черепа забороняється брати його за очниці і вилицеві дуги, щоб не завдати йому пошкодження.

Кістки скелета слід зберігати в окремих ящиках, для повного скелета рекомендуються такі розміри (внутрішні) ящика: висота – 25, ширина – 30, глибина – 53 см.

Для неповних скелетів виготовляють ящики з вертикальними прорізами на бокових стінках, у які вставляють фанерні роздільники. У такий ящик вкладають 2 скелети.

Дрібні кістки кінцівок слід тримати в окремих коробках для кожної кінцівки, тому що переплутані кістки правих і лівих кінцівок добирати досить складно.

Колекції волосся промивають ефіром і зберігають у скляних пробірках, закритих корком і ватою.

 

12. ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ З КОНСЕРВАЦІЇ ТА РЕСТАВРАЦІЇ
МУЗЕЙНИХ ПРЕДМЕТІВ І КОЛЕКЦІЙ

 

 

12.1. Робота з реставрації музейних предметів і колекцій має виконуватись атестованими фахівцями-реставраторами Національного науково-дослідного реставраційного центру України, інших реставраційних установ, реставраційних відділів музеїв й окремими штатними та позаштатними реставраторами.

12.2. У романо-германській та українській традиціях реставрація включає усі види робіт, спрямованих, насамперед, на збереження пам’ятки історії та мистецтва (консервація), а також виявлення її автентичних частин (розкриття) та повернення їй естетичних якостей (доповнення).

12.3. У спеціалізованих реставраційних установах та музеях (незалежно від їх типу), в яких існують реставраційні відділи або штатні реставратори (незалежно від їх чисельності), мають бути створені спеціальні реставраційні ради, які очолюють заступник директора з наукової (обліково-охоронної) роботи або головний зберігач.

До складу наукової ради входять реставратори, мистецтвознавці, фахівці з технологічних досліджень.

У спеціалізованих реставраційних установах та великих музеях не менше 50 % складу реставраційної ради мають становити кваліфіковані фахівці-реставратори з даної групи предметів (станковий живопис, графіка, документи тощо).

У музеях з єдиним штатним реставратором до складу ради музею запрошують з інших установ фахівців-реставраторів не менше двох осіб. У такому разі засідання реставраційної ради має відбуватися не менше ніж один раз на рік.

Виконання будь-яких реставраційних заходів (крім термінових, невиконання яких загрожує предмету руйнуванням) без попереднього їх затвердження реставраційною радою є неприпустимим.

Право контролю за функціонуванням реставраційної ради та здійсненням реставрації в установах України має Міністерство культури і туризму України, а також створена при ньому Комісія з атестації художників-реставраторів України.

Положення про реставраційну раду та її склад затверджує директор установи (музею) за поданням заступника директора з наукової роботи, головного зберігача та завідувача реставраційного відділу (майстерні) музею.

Реставраційні ради є дорадчими органами. До кола їх завдань входять: розгляд та обговорення заходів з консервації та реставрації музейних предметів і колекцій, річних планів робіт, методів реставрації, висновків про якість виконання реставраційних робіт, рекомендацій щодо експонування та перевезення пам’яток, атестації реставраторів тощо.

У великих музеях реставраційна рада організовує з числа своїх членів реставраційні секції з окремих груп предметів (живопис, графіка, ужиткове мистецтво тощо). У такому разі секції беруть на себе функції реставраційної ради щодо розв’язання практичних завдань реставрації відповідної групи предметів.

Указівки та рекомендації реставраційної ради та її секцій є обов’язковими для працівників реставраційних установ та відділів.

Протоколи реставраційної ради та секцій повинні мати підписи всіх осіб, що були присутні на засіданні.

Рішення реставраційної ради набирають чинності після їх затвердження директором.

12.4. Для розгляду найбільш складних реставраційних питань – застосуванням нових технологічних рішень щодо видалення з предмета пізніших доповнень проекти відтворення зовнішнього вигляду предмета, який має значні втрати та інших – створюється розширена реставраційна рада із залученням авторитетних фахівців з питань історії та культури і реставрації.

Персональний склад розширених реставраційних рад затверджується вищою установою відповідно до підпорядкування музею або реставраційної майстерні.

12.5. Пропозиції з реставрації, які викликають сумніви з точки зору їх обґрунтованості в окремих членів ради, підлягають розгляду на засіданні розширеної реставраційної ради. У разі відсутності в музеї такої ради спірне питання передається на розгляд розширеної реставраційної ради одного з центральних музеїв або спеціалізованих установ.

12.6. Консервація або реставрація музейних цінностей можуть проводитися тільки апробованими методами і матеріалами, які пройшли експериментальну та практичну перевірку протягом тривалого часу в Національному науково-дослідному реставраційному центрі України, та які затверджені реставраційною радою цієї установи, і рекомендовані для практичної роботи.

12.7. Реставраційні роботи, які пов’язані з видаленням з музейного предмета пізніших нашарувань та доповнень, дозволяються лише за умов забезпечення необхідних оптичних, фізико-хімічних, техніко-технологічних досліджень у залежності від конкретного характеру реставраційної роботи.

12.8. Реставраційні відділи (майстерні), а також окремі штатні реставратори музею повинні вести систематичний ретельний документальний облік проведених ними реставраційних робіт (у спеціальних паспортах, журналах і протоколах з реставрації). Документація про стан музейних предметів підписується реставратором та завідувачем реставраційної майстерні.

Паспорт реставрації є основним робочим та звітним документом з реставраційних робіт в усіх групах рухомих пам’яток культури, що входять до Музейного фонду України. У ньому фіксуються стан пам’ятки до початку робіт з дослідження та реставрації, всі їх етапи та результати.

Паспорт оформлюється в обов’язковому порядку при надходженні предмета на реставрацію в спеціалізовану реставраційну установу й заповнюється відповідальним виконавцем протягом усього процесу його дослідження та реставрації.

Без паспорта (але з обов’язковим оформленням затвердженого реставраційного протоколу або акта) можуть проводитись тільки роботи, що виконуються безпосередньо в місці зберігання предмета (музеї) – переважно нескладні або середньої складності, що відповідають кваліфікаційним характеристикам реставраторів ІІІ та ІІ категорій і складні роботи, що відповідають І та вищій категоріям, але за умови мінімального обсягу реставраційних втручань та проведення необхідної фотофіксації.

Усі відповідальні складні реставраційні роботи мають обов’язково супроводжуватися фотографуванням предмета перед, у процесі та після реставрації.

Фотознімками повністю фіксують реставраційні роботи та всі суттєві зміни предмета, зокрема, давати повне уявлення про видалені пізні (неавторські) частини.

12.9. Протоколи, акти, фотографії та інші документи, які фіксують стан предметів та їх реставрацію, повинні реєструватися у спеціальних книгах реєстрації документів реставраційних робіт. Кожний протокол, акт та інші документи датуються, нумеруються та підшиваються в окрему папку.

12.10. У музеях, що мають реставраційні відділи (майстерні), їх завідувачі підпорядковані головному зберігачу.

12.11. Завідувач відділу реставрації складає календарний план реставраційних робіт на кожний квартал та рік. При цьому послідовність реставрації пам’яток установлюється з урахуванням їх стану і музейного значення. Річний план реставрації затверджується у встановленому порядку. Квартальні плани реставраційних робіт складаються на підставі затвердженого річного плану.

12.12. Завідувач реставраційного відділу музею складає заявки на матеріали, інструменти й обладнання для реставраційних робіт.

12.13. Реставраційні відділи (майстерні), а також окремі штатні реставратори музею разом із зберігачем систематично оглядають предмети, звертаючи особливу увагу на ті з них, що є особливо чутливими до мінливості температурно-воложистого режиму, а також із світло-, термо-, вологонестійких матеріалів (папір, дерево, тканини, віск тощо). При цьому стан збереження фіксується у спеціальних актах, паспортах, картотеці або журналах.

Усі дефекти детально фіксуються у цих документах, при цьому зазначаються причини їх появи та черговість (терміни) реставраційних робіт.

Календарні плани огляду музейних предметів складаються з урахуванням їх специфіки та умов зберігання і з таким розрахунком, щоб забезпечити збереження всіх музейних предметів.

12.14. У музеях, де відсутні штатні реставратори, систематично (не менше одного разу на рік) огляди стану збереження повинні проводитись комісіями у складі: завідувача відділу (у відповідності з групою пам’яток), матеріально відповідального зберігача, кваліфікованого реставратора даної групи пам’яток, запрошеного з іншої установи, з обов’язковою участю головного зберігача фондів, а в особливо складних випадках – і директора.

12.15. Реставраційні відділи повідомляють головного зберігача фондів про випадки виявлення псування чи неправильного зберігання музейних предметів.

12.16. Завідувачі реставраційних відділів, а також окремі штатні реставратори несуть відповідальність за несвоєчасне застосування реставраційних заходів, що призвело до псування чи руйнування предмета.

12.17. Приймання предметів реставраційним відділом з інших відділів музею на реставрацію та повернення їх після реставрації мають проводитися за актами приймання і повернення їх з детальним описом: при прийманні – пошкоджень музейного предмета, що потребують реставраційного втручання при поверненні – проведених реставраційних заходів щодо даної пам’ятки з посиланням на номер і дату реставраційного протоколу.

Акти передачі повинні візуватися головним зберігачем фондів і затверджуватись директором.

Облік і збереження музейних предметів у реставраційних відділах музею та інших реставраційних установах Міністерства культури і туризму України здійснюються на підставі цієї Інструкції.

12.18. Реставратор самостійно виконує лише ті процеси, які відповідають категорії, присвоєної Комісією з атестації художників-реставраторів України (за наявності диплома реставраційного відділення вищого або середнього спеціального учбового закладу допуску, наданого йому в результаті стажування). Зазначені документи передбачають певні консерваційні та реставраційні процеси, які реставратор має право виконувати самостійно. Процеси, не зазначені в цих документах, реставратор виконує лише під керівництвом кваліфікованого фахівця.

Керівники та працівники спеціалізованої реставраційної установи, що рекомендували доручити реставратору самостійне виконання реставраційної роботи, несуть відповідальність за свою рекомендацію за умови її неухильного виконання самим реставратором і адміністрацією музею.

12.19. Реставраторам, які мають професійні знання і практичний досвід, що необхідні для виконання певних робіт з реставрації, рішенням Комісії з атестації художників-реставраторів України надається кваліфікаційна категорія.

Конкретний перелік робіт з реставрації музейних предметів доручається реставратору для самостійного виконання та визначається присудженою йому кваліфікаційною категорією і кваліфікаційними характеристиками реставраторів, що затверджені Міністерством культури і туризму України.

12.20. Дирекція музею або реставраційної установи не має права доручати реставратору виконання складних реставраційних робіт, які не передбачені його кваліфікаційною характеристикою, наданою після атестації, або рекомендацією, яка одержана ним після чергового стажування.

12.21. В установах, що мають у своїх штатах атестованих реставраторів вищої кваліфікації та І категорії, на останніх покладається керівництво роботою менш кваліфікованих або неатестованих реставраторів, які працюють за такою самою спеціалізацією.

Конкретний характер реставраційних робіт, які може виконувати реставратор під керівництвом більш кваліфікованого фахівця, визначається останнім.

12.22. Усі роботи, що проводяться під керівництвом реставратора вищої кваліфікації або І категорії, виконуються під його безпосереднім спостереженням і під його особисту відповідальність. Керівник має право відмовитись від керівництва роботою некваліфікованого виконавця за умови недостатньої професійної підготовки останнього або виявлення несумлінного ставлення до дорученої справи.

12.23. Навчання реставраторів-початківців, що мають стаж роботи менше одного року проводиться тільки на навчальному матеріалі, що не має музейного значення.

Виконання реставраційних робіт на музейних пам’ятках можливе лише після отриманого реставратором необхідного досвіду (протягом не менше одного року).

12.24. На кожну реставровану музейну пам’ятку реставратор складає проект реставраційного завдання із зазначенням усіх операцій (процесів) у їх послідовності, а також рецептур і матеріалів. Реставраційне завдання затверджується реставраційною радою та директором музею.

12.25. Екстрені протиаварійні консерваційні роботи, що проводяться за загальноприйнятою технологією і необхідним документуванням, здійснюються за узгодженням з головним зберігачем фондів і без попереднього завдання, але з обов’язковим звітом на наступній реставраційній раді музею.

12.26. Реставратор несе персональну відповідальність:

• за несвоєчасне вживання необхідних заходів з консервації предметів (разом із зберігачем)

• за неякісне виконання реставраційних робіт, а також за керівництво такими роботами

• за застосування неперевірених і нерекомендованих методів і реставраційних матеріалів

• за незадовільне документування реставрації

• за невиконання правил протипожежної та біологічної безпеки в приміщенні реставраційної майстерні.

12.27. Реставратор музею зобов‘язаний:

• виконувати реставраційні роботи в межах своєї кваліфікації

• керувати пакуванням і розпакуванням музейних предметів, що відправляються на виставку, на реставрацію і т. ін., а в разі необхідності – найвідповідальнішу частину таких робіт виконувати особисто

• брати участь у роботі фондово-закупівельної комісії, визначати стан збереженості предметів, які надходять до музею, а в разі необхідності надавати відповідний письмовий висновок

• брати участь у підготовці предметів до їх експонування поза музеєм, визначати можливість їх транспортування. У разі визнання реставратором транспортування неможливим через поганий стан збереженості музейної пам’ятки, а дирекція музею приймає рішення про його відправлення, реставратор музею у письмовій формі подає свої заперечення директору для подальшого обговорення

• надавати допомогу комісіям, що прибули до музею для інспекторської перевірки збереження та реставрації музейних предметів.

12.28. Реставратор зобов’язаний систематично підвищувати свою кваліфікацію згідно з діючими кваліфікаційними вимогами.

Реставратор має право клопотати про присудження йому чергової кваліфікаційної категорії за умови наявності необхідного стажу практичної роботи і досвіду реставрації, а також надання ним необхідних документальних матеріалів (паспорти реставрації, фотографії, дослідження тощо).

Дирекція музею або реставраційної установи повинна обговорити клопотання реставратора на засіданні реставраційної ради і при позитивному вирішенні питання направити в Комісію з атестації художників-реставраторів України необхідні документи для надання реставраторові чергової кваліфікації.

12.29. Дирекція музею або реставраційної установи зобов’язана:

• забезпечити реставратору необхідні для його роботи умови праці (приміщення, оснащення, матеріали, техніку безпеки)

• у визначений термін направляти реставратора на планове стажування до Національного науково-дослідного реставраційного центру України (далі – ННДРЦУ) та інших спеціалізованих організацій.

12.30. У разі виявлення низького рівня проведених реставратором консерваційних і реставраційних робіт, дирекція музею або реставраційної установи повинна повідомити про це Комісію з атестації реставраторів і має право порушити питання щодо перегляду кваліфікації реставратора на реставраційній раді та перед тією ж Комісією.

12.31. Якщо з вини реставратора музейна пам’ятка зазнала пошкоджень, він несе дисциплінарну, матеріальну і карну відповідальність згідно з чинним законодавством.

12.32. Усі необхідні роботи з реставрації предметів у музеях, що не мають власних реставраційних майстерень, проводяться за планом та заявками музеїв провідними реставраційними установами Міністерства культури і туризму України.

12.33. Усі предмети, що потребують невідкладної реставрації, музеї повинні включити в списки із зазначенням автора, назви, розмірів, матеріалів, техніки виконання, а також характеру пошкодження або захворювання пам’ятки та надіслати ці списки разом із заявкою музею до ННДРЦУ.

12.34. Видача музейних предметів до ННДРЦУ на реставрацію проводиться за погодженням з ННДРЦУ і за дозволом директора музею на термін не більше двох років. У необхідних випадках продовження цього терміну узгоджується з Міністерством культури і туризму України.

12.35. Видача оформлюється актом, в якому детально зазначаються стан збереження і термін, на який видається музейна пам’ятка.

12.36. Видача музейних предметів на реставрацію приватним особам забороняється.

12.37. При поверненні музейної пам’ятки з реставраційної установи остання повинна передати музею виписки з протоколів реставраційних рад з переліком виконаних процесів, а також змін в інвентарному описі пам’ятки, уточнених під час реставрації.

12.38. За погодженням між реставраційною установою та музеєм, за умови фінансування матеріальних та трудових витрат з боку останнього, до музею передаються також копії окремих реставраційних документів (дублікати паспортів реставрації, фотовідбитки, дані фізико-хімічних досліджень тощо).

12.39. Інформація, яка міститься у цих матеріалах, може бути опублікована музеєм лише за узгодженням з їх авторами та відповідною реставраційною установою. Якщо внаслідок реставрації суттєво змінили зовнішній вигляд предмета та його атрибуцію, перші після реставрації публікації та репродукування пам’ятки мають містити посилання на її реставратора та дослідника.

 

 

13. ПАКУВАННЯ ТА ТРАНСПОРТУВАННЯ МУЗЕЙНИХ ПРЕДМЕТІВ
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

 

Музейні предмети, що підлягають транспортуванню, повинні ретельно оглядатися реставраційною радою чи спеціальною комісією, до складу якої входять відповідальні співробітники музею (завідувачі відповідних відділів, охоронці, реставратори). Склад комісії призначається директором музею.

При відборі експонатів для транспортування передусім слід ураховувати здатність предметів витримати впливи, пов’язані з їх переміщенням і експонуванням поза музеєм-власником.

Особливу увагу слід приділяти предметам, виготовленим з крихких матеріалів, паперу, тканини, шкіри, пір’я, хутра, і предметам, що складаються з кількох різних або слабко скріплених між собою частин.

Якщо є ризик пошкодження експонатів, то вони не можуть бути введені в склад виставки. Мотиви про неможливості введення експоната в склад виставки викладаються у відповідному акті за підписами членів реставраційної ради чи комісії.

 

Рада (комісія) складає протокол про можливість транспортування і надає необхідні рекомендації з пакування і транспортування експонатів.

 

Перевезення зброї у разі необхідності здійснюється з дозволу органів Міністерства внутрішніх справ із дотриманням правил, передбачених в інструкції про роботу цих органів з контролю за обігом вогнепальної і холодної зброї.

Якщо стан збереження музейних цінностей викликає сумнів, транспортування дозволяється тільки при умові виконання усіх рекомендацій реставраційної ради (комісії).

При міжнародних обмінах слід (згідно з рішенням ХХ сесії ЮНЕСКО, 1978 р.) здійснити необхідні заходи з уточнення та узгодження між зацікавленими сторонами бажаних умов охорони і збереження під час перевезення та експонування, “стежити за тим, щоб пакування і ставлення до культурних цінностей здійснювалися з дотриманням найвищих норм”. Ці заходи передбачаються умовами договору, що укладається музеєм та організацією, яка приймає експонати.

Пакування музейних предметів – важливий фактор забезпечення їх збереження при транспортуванні. Упаковка забезпечує зручність транспортування, безпеку і збереженість предметів як під час переміщення, так і під час непередбаченого тимчасового збереження.

До пакування входить також комплекс сучасних заходів та прийомів, які запобігають механічному впливу на експонати, швидкому розпаковуванню сторонніми особами, порушенню мікроклімату в середині тари.

Усі експонати, що підлягають транспортуванню, поділяються на групи, які потребують певної технології упакування. У відповідності до того, які групи експонатів сформовані, замовляється пакувальна тара (оборотна [контейнери] або разова – з урахуванням індивідуальних особливостей кожного предмета).

Для особливо цінних високохудожніх, унікальних предметів, а також для крихких предметів передбачається виготовлення спеціальної пакувальної тари.

Категорично забороняється:

• пакування предметів, різнотипних за матеріалом і вагою, а також кілька габаритних експонатів в один ящик

• кінцеве упакування експонатів тільки в м’яку тару.

Упакування тільки в м’яку тару допускається лише при умові транспортування предмета на руках у супровідної особи.

При пакуванні великих і важких предметів складної форми слід визначити їх центр тяжіння, жорстко прикріпити предмет у тарі, розташовуючи центр тяжіння як найнижче, необхідно застосовувати амортизаційні прокладки відповідної щільності з нейтральних матеріалів, які не виділяють сірчаних, азотних та інших агресивних сполук.

Пакування предметів повинні здійснювати тільки кваліфіковані пакувальники під наглядом відповідального за пакування зберігача музею та реставратора.

На кожний готовий до відправлення ящик складається упакувальний акт у трьох примірниках із зазначенням номера ящика, загальної кількості упакованих експонатів, найменуванням кожного предмета, ступеня його збереженості й інвентарного номера. Акт підписується особами, що були присутні при упакуванні, – відповідальним хранителем, реставратором, пакувальником. Один примірник підписаного акта вкладається у ящик, який закривається і опечатується у присутності вказаних осіб. Цими ж співробітниками здійснюється кінцева звірка номера ящика із загальною відомістю на весь виставковий вантаж, відповідність транспортним вимогам маркування, нанесеного на ящик.

Музей або інша організація, що відправляє предмети, повинна своєчасно повідомити (факсом) про відправку вантажу, повідомити його транспортні реквізити і вказати, хто супроводжує експонати для здійснення необхідних заходів щодо їх приймання.

Приймання вантажів від транспортних організацій здійснюється у порядку, установленому на відповідному виді транспорту, представниками організацій-одержувачів вантажів із складанням при потребі комерційних актів.

Якщо під час візуального огляду при прийманні вантажу від транспортної організації виявлено зовнішнє пошкодження тари, то на місці приймання складається відповідний акт, який підписується одержувачем вантажу і відповідним представником транспортної організації.

Розпечатування тари і приймання предметів здійснюється групою відповідальних співробітників за дорученням керівника організації, яка одержує вантаж, та за участю супровідника вантажу, а в разі його відсутності – відправника вантажу, для відрядження якого організацією приймальником повідомляється про дату та місце приймання.

Кожний ящик з вантажем приймається окремо. Предмети, що містяться у ящиках, ретельно оглядаються і при потребі здійснюються заходи щодо реставраційно-профілактичної обробки пошкоджених предметів.

Представник музею-відправника здійснює звірення вмісту ящика зі своїм упакувальним актом. Наслідки огляду оформлюються актом приймання, фіксуються стан збереженості кожного предмета і можливі причини, що призвели до їх пошкодження.

Про всі серйозні пошкодження предметів негайно повідомляється організації-відправнику вантажу та вищим організаціям і здійснюються заходи щодо відшкодування.

Претензії до транспортних організацій у зв’язку з несвоєчасною доставкою, пошкодженням або утратою вантажів заявляються організацією-одержувачем і організацією відправником згідно з договором на транспортні послуги.

Перевезення предметів автотранспортом здійснюється тільки в закритих, спеціально обладнаних автофургонах, призначених для цієї цілі. У фургоні передбачаються амортизаційні пристосування, що послаблюють вібрацію при транспортуванні.

Рекомендується, при можливості, менше користуватися тимчасовим зберіганням ящиків з експонатами в пакгаузах. Такі ящики дозволяється зберігати тільки в пакгаузах закритого типу.

Ящики розпечатуються обов’язково в закритому приміщенні, температурно-воложистий режим якого має бути наближеним до нормального.

Тара, призначена для перевезення предметів, і упакувальний матеріал повинні зберігатися у сухому і закритому приміщенні.

Предмети, що довго зберігаються запакованими в ящики, періодично розпаковуються для контролю їх збереженості.

При контрольних розпечатуваннях контейнерів твори станкового олійного живопису витримують при світлі (тільки не на сонячному) декілька днів, а потім знову пакуються.

Тканини необхідно розпаковувати не менше ніж 3 рази на рік, весною та восени, провітрювати, а потім перекладати, змінюючи місця згину матеріалу.

 

13.1. ПАКУВАЛЬНА ТАРА

 

 

13.1.1. Пакувальна тара має захищати предмети, які перевозяться, і бути герметичною легкою і зручною в користуванні.

Метал, який застосовується в конструкції тари, має мати стійку від корозії поверхню. Дерево використовується на виготовлення ящиків сухе і антисептичне. Синтетичні матеріали, які входять до складу тари, повинні бути вогнетривкими, не виділяти шкідливих для експонатів речовин.

13.1.2. Тарою для транспортування музейних предметів слугує ящик або контейнер. Ящик використовується, як правило, одноразово, контейнер – багаторазово.

Конструкція тари має відповідати вимогам, які забезпечували б зручність її переміщування: складатись, або мати утоплювальні ручки, санчата для переміщення вилочним підйомником, пристрої для скріплення строп та ін. Ящики для упакування важкої скульптури з метою збільшення їх міцності можуть мати конструктивні доповнення (збільшення товщини рами, днища контейнера з металевими смужками та ін.).

13.1.3. Кріплення кришки має забезпечувати достатню герметизацію контейнера, надійне кріплення замків типу важеля. Замки мають розміщуватись так, щоб унеможливити їх випадкове пошкодження. Допускається кріплення кришки шурупами або болтами, для яких завчасно помічаються гнізда. Застосовувати цвяхи забороняється. На кришці передбачається отвір для пломбування.

13.1.4. Внутрішні поверхні контейнера і кришки оббивають фанерою та обклеюють клейонкою, дерматином або технічним папером на полімерних клеях.

При касетній упаковці всередині ящика або контейнера має бути міцний та надійний механізм кріплення касет, що перешкоджає струсу. Одна із сторін контейнера має бути не більше ніж 1400 мм (для завантаження в літак через люк).

Для упакування використовують амортизаційні матеріали (пористі полімери, нейтральна гума), які не виділяють агресивних домішок на основі натуральних волокон природного походження, спеціально оброблених для захисту від шкідливого біологічного впливу.

13.1.5. Зовнішня поверхня кожного контейнера маркується фарбою, яка не змивається відповідно до міжнародних стандартів. Трафаретом проставляються номер і шифр, у верхньому лівому куті контейнера вказується “верх”, “низ” і “не кантувати”, ставиться маркування, що попереджає про необхідність зберігати предмети від сирості. У нижньому правому куті – вага і розмір контейнера. Зовні контейнери необхідно фарбувати олійною або синтетичною фарбами.

13.1.6. Для підтримування стабільних параметрів мікроклімату всередині пакувальної тари при виготовленні ящиків (контейнерів) має забезпечуватись герметичність корпусу та ретельна підгонка місць, на яких з’єднуються окремі деталі, що знімаються. Зовнішні стінки оболонки контейнера рекомендується робити тришаровими (внутрішній шар – із пористого полімерного матеріалу). Доцільно ввести додатковий вологонепроникний прошарок, а також термоізоляцію. При виготовленні корпусу тари з металу або тонкого синтетичного матеріалу необхідно ввести в конструкцію теплоізоляційні та тепловідбивні елементи.

13.1.7. Для запобігання перепадів відносної вологості слід застосовувати патрони з силікагелем чи з подібним матеріалом листи, що заміняють його полімерний матеріал артсорб, а при їх відсутності заповнювати пустоти гігроскопічними нейтральними матеріалами. Усі матеріали, які стабілізують вологу попередньо кондиціюються до рівня потрібної відносної вологості протягом двох-трьох діб.

13.1.8. Пакувальний матеріал (папір, стружка, картонні папки для графіки та ін.) має бути абсолютно сухим і не виділяти речовин, шкідливих для музейних предметів. Єдині вимоги до температурно-воложистого режиму, який слід підтримувати всередині упаковки, для всіх видів предметів:

• температура – + 15 – 25 ?С

• відносна вологість – 45 – 65 %.

13.1.9. Для підвищення гарантій з підтримання задовільних мікрокліматичних умов для експонатів при транспортуванні необхідно провести сумісну акліматизацію тари та пакувальних матеріалів протягом 3–5 днів. Для цього в приміщеннях, відведених для пакування, установлюється температурно-воложистий режим, який відповідає нормам для матеріалу певного предмета.

 

13.2. ПАКУВАННЯ СТАНКОВОГО ЖИВОПИСУ

 

 

13.2.1. Твори живопису можуть упаковуватися разом з рамами або без них.

Забороняється транспортування засклених картин без демонтажу скла. Скло впаковують і транспортують в окремій тарі.

13.2.2. Картини встановлюються в контейнер вертикально щільними рядами попарно живописною поверхнею одна до одної. Ложементи використовуються з м’якими амортизаційними прокладками з нейтральних матеріалів. Фарбовий шар попередньо захищається мікалентним чи цигарковим папером.

Кожна пара картини чи окрема картина закріплюється рейками та невеликими брусками.

Перед упакуванням картини підбирають за розмірами, вкладають в контейнер фарбовим шаром униз у горизонтальному положенні і притискують до одного з кутів нижнього боку контейнера. Кути ліпних чи різьблених рам обкладаються поролоновими чи ватними подушками.

Пустоти між торцями картин та стінками контейнера щільно заповнюють поролоном та пінопластом або рулонним гофрованим папером. Лицьовий бік картини повинен бути захищений від випадкового можливого пошкодження осколками від ліпнини з рами.

13.2.3. Великі за розмірами картини можуть транспортуватися на валах. Розміри ящика для валу повинні на 10–15 см бути довшими від валу і діаметра його кінцевих кружал. Між поверхнями картини на валу і внутрішніми поверхнями контейнера необхідно розмістити амортизаційні матеріали.

13.2.4. Накатування на вал великих картин дозволяється тільки в присутності досвідченого реставратора.

13.2.5. Картину кладуть живописною поверхнею на чисту підлогу, застелену полотном чи білим рулонним папером. Зворотній бік картини застеляється білим рулонним папером. Над картиною паралельно до її окрайки встановлюється вал з кружалами. Окрайку картини щільно притискують до валу, закріплюють шпалерними цвяхами і перекладають рулонним папером. Окрайка полотна картини заходить на вал на півоберта.

Накатування на вал здійснюється трьома або, у крайньому випадку, двома особами. При накатуванні необхідно уникати перекосів полотна картини.

На вал можна накатувати декілька картин у залежності від їх розміру. Крайку кожної наступної картини з’єднують з крайкою попередньої. На крайці з обох боків останньої картини пришиваються шворки, які кріпляться за шпалерні цвяхи, вбиті на кінцях валу. Після того, як шворки зав’язані, цвяхи забивають до кінця.

Крайки полотен, накатаних на вал, мають не доходити до країв кружал на 5–10 см з кожного боку.

Загальний діаметр полотен, накатаних на вал, має бути на 5–10 см меншим від діаметра кружала.

13.2.6. Вал, на який накатані картини обгортають рулонним папером, а потім – спіралеподібно водонепроникною синтетичною плівкою і упаковують у контейнер.

13.2.7. Вал, на який накатані картини транспортується в горизонтальному положенні.

 

13.3. ПАКУВАННЯ ТЕМПЕРНОГО ЖИВОПИСУ

 

 

13.3.1. Перед пакуванням темперного живопису твори групують за розмірами, згідно з якими замовляється пакувальна тара.

13.3.2. Експонати перед пакуванням обгортаються м’якою тканиною. Фарбова поверхня попередньо закривається калькою, цигарковим або мікалентним папером.

13.3.3. Твори темперного живопису невеликого розміру пакують у тару в горизонтальному положенні. Експонати кладуть попарно фарбовими поверхнями, один до одного, між якими прокладають по кутах м’які прокладки. Ікони обгортають мікалентним папером і кладуть живописною поверхнею одну до одної. На твір, який лежить нижче, накладають джгути завтовшки не менше ніж 2 см із цупкого паперу чи поролону. Ікони загортають у поролон та гофрований картон, краї якого виступають на 10–20 мм за краї експонатів. Потім блок зав’язують, ще раз загортають у поролон та укладають в ящик. На днище кладуть поролон або пінопласт та щільно закладають пустоти цими матеріалами.

13.3.4. Твори темперного живопису великого розміру упаковують не більше одного-двох у ящик, на днищі і двох суміжних стінках якого закріплюються амортизаційні прокладки. Ікони транспортуються у вертикальному положенні в спеціальному контейнері із рамочною конструкцією, яка передбачає розміщення кожного твору окремо.

13.3.5. Твори темперного живопису з покоробленою основою упаковують в окремі контейнери. Твори кладуть у ящик живописною поверхнею униз на м’які прокладки і щільно притискують до них, обгорнуті в папір, бруски, які кладуть (упродовж волокна дошки) по лінії її найбільшого вигину. Брусок закріплюється до бокових стінок ящика. Між його стінками та краями дошки розміщують амортизаційну прокладку з гофрованого картону, а при значних пустотах – обгорнуті в цупкий папір дерев’яні бруски, які закріплюють на бокових стінках контейнера.

Твори, значно пошкоджені жуками-точильниками, упаковують в окремі ящики, які чітко відповідають їх розмірам. Між творами та стінками ящика розміщують амортизаційні прокладки із гофрованого картону чи поролону.

Транспортування цих експонатів допускається у винятку, якщо вони не заражені біошкідниками.

Упакування дуже цінних ікон та з унікальними окладами дозволяється тільки під керівництвом досвідченого реставратора.

Ікони невеликих розмірів перед укладанням у ящик розміщують в індивідуальні касети.

 

13.4. ПАКУВАННЯ ТВОРІВ ГРАФІКИ

 

 

13.4.1. Акварелі, рисунки та гравюри пакують у ящики в папках, у яких вони зберігалися у фондах музею.

Папки розподіляють на групи за розмірами, обгортають у папір, кладуть у подвійні вологонепроникні пакети, потім розміщують у контейнерах у горизонтальному положенні. На днище тари кладуть прокладку з пінопласту. Усі пустоти в ящику щільно заповнюють упаковувальним матеріалом – кусками поролону або м’яким папером, ящики обклеюють зсередини амортизаційним матеріалом.

13.4.2. В один контейнер слід упаковувати не більше ніж 4 папки з творами графіки.

Твори графіки пакуються монтованими в паспарту, при необхідності — під склом і в рамах. Перед упаковкою скло заклеюють смужками паперу, клеєм з муки чи липкою синтетичною стрічкою. Кінці стрічки не повинні доходити до рами на відстані 1 см. Засклені твори графіки транспортують вертикально в касетній упаковці.

13.4.3. Твори художньої графіки в старому, художньому чи авторському оформленні не підлягають розмонтуванню при пакуванні. Такі твори вкладають в індивідуальні дерев’яні касети з поролоновими прокладками – з боку скла та зворотного боку, а з пінопласту – біля бортів, лише потім кладуть їх у ящики.

13.4.4. Транспортування пастелей та рисунків вугіллям допускається тільки в особливих випадках і обов’язково в заскленому вигляді. Скло попередньо заклеюють синтетичною плівкою, яка надає йому більшої міцності та запобігає дії ІФ і ІЧ випромінювання сонячного спектра на експонат. При пакуванні пастелей не можна допускати ніяких вібрацій (шурупи, болти вставляють та затягують акуратно). Ящики з заскленою пастеллю транспортують у вертикальному положенні.

 

13.5. ПАКУВАННЯ СКУЛЬПТУРИ

 

 

13.5.1. Частини скульптури, які знімаються, пакують окремо. Найбільше скульптура (насамперед з мармуру) псується від дії вологи, і основна мета захистити її від неї. Перед упакуванням кожен предмет обгортають мікалентним, потім м’яким папером, який кріпиться на експонаті шворкою, після цього загорнутий предмет укладають у поліетиленовий пакет із силікагелем. Застосування вощеного та обробленого парафіном паперу категорично забороняється.

Закріплення фрагментів скульптури проводять за допомогою пружин, обхватів, розпорів, підставок, прикріплених до стінок ящиків.

13.5.2. Скульптуру (крім гіпсу) середніх та великих розмірів, у залежності від окремих випадків, кріплять у ящику планками з м’якими прокладками або опорами з дощок. Кріплення повинні забезпечувати нерухомість скульптури в упаковці і мінімальний натиск на найбільш крихкі її частини. Усі пустоти в ящику щільно заповнюють пакувальним матеріалом. Скульптуру можна в тарі підвішувати на ремінцях із картону чи тканини із спеціальними гачками.

13.5.3. При пакуванні скульптури з вологопоглинальних матеріалів (гіпс, дерево, мармур, вапняк та ін.) вона повинна вміщуватися у водонепроникний чохол із синтетичної плівки.

Гіпсову та керамічну скульптуру впаковують у контейнер, на дно якого заздалегідь кладуть м’яку прокладку. Давньоруську скульптуру іконостасів укладають на дно контейнера затиллям. По боках необхідні опори з обтікальними формами. Бічну стінку доцільно використовувати як кришку. Пустоти в контейнері щільно заповнюють згортками із стружки, загорнутої у папір.

13.5.4. Скульптуру з мармуру пакують, головним чином, по одній в контейнер. У випадках упаковки двох скульптур кожна з них відгороджується стінками з фанери і кріпиться так, як указано вище.

13.5.5. Для дуже великої скульптури контейнери не роблять завчасно, їх конструюють у процесі упаковки.

13.5.6. Маленьку скульптуру впаковують аналогічно до творів декоративно-прикладного мистецтва.

 

13.6. ПАКУВАННЯ ТВОРІВ ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНОГО МИСТЕЦТВА

 

 

13.6.1. При пакуванні виробів з кераміки, скла, порцеляни та ін. кожен з них обгортають тонким папером, потім ватою, джгутами з лігніну, знов папером і перев’язують шпагатом. Кожну деталь обгортають окремо.

Твори, які в процесі впакування набули округлої форми, укладають у контейнери, на дно яких заздалегідь кладуть подушку з поролону чи подібного матеріалу. На низ кладуть більш тяжкі предмети, зверху – більш легкі та крихкі. Тим самим пакувальним матеріалом перекладають упаковані в окремі пакети твори і заповнюють усі пустоти в ящику. Пакування повинно бути щільним, щоб запобігти псуванню предметів під час перевезення.

При впакуванні більш крихких експонатів, крім м’якої обгортки, їх слід розміщувати в невеликі легкі фанерні ящики чи картонні коробки, які потім укладають в загальний ящик або контейнер. Простір між стінками внутрішніх ящиків слід заповнювати сухою стружкою чи іншим амортизаційним матеріалом.

13.6.2. Цінні та крихкі предмети обгортають у папір і впаковують кожний або в спеціальний футляр, виготовлений за їх формою, або в окремі картонні, а потім фанерні коробки.

В окремих випадках експонати пакують безпосередньо у фанерну коробку і закріплюють в ній спеціальним вкладишем (ложементом), який повторює форму твору.

Фанерні коробки чи футляри з предметами впаковують у загальний контейнер, пустоти якого щільно заповнюють упакувальним матеріалом.

13.6.3. Тарілки та блюда з порцеляни та фаянсу, однакові як за розміром, так і за формою, пакують у ящики, розраховані не більше ніж на 2 ряди предметів. Вироби перекладають (кожен) аркушами цупкого обгорткового паперу і ставлять щільними стопами на ребро.

Унікальні тарілки та блюда, різні за формою та розмірами, пакують окремо – методом, описаним у п.13.6.2.

13.6.4. Ящики для пакування тканин мають бути з внутрішньою кришкою (для надійного зберігання) і полицями, які знімаються, щоб класти на них тканину. Тканину впаковують у ящик у вологонепроникних пакетах, намагаючись не згинати.

13.6.5. Килими та шпалери перед транспортуванням намотують на вал. Килими та шпалери перекладають двома шарами паперу і намотують на вал ворсом усередину. Верхній шар паперу обробляється скипидаром. При намотуванні необхідно стежити за тим, щоб не утворювались складки на килимах.

Довжина валу має бути більшою від ширини намотаних на нього килимів чи шпалер на 10 см з кожного боку.

Перед укладанням валу з килимами та шпалерою у контейнер його обгортають вологонепроникним матеріалом і закріплюють в ящику так, щоб вони не торкалися стінок ящика.

13.6.6. Килими та шпалеру невеликих розмірів упаковують так, як і тканини.

Контейнери для пакування меблів виготовляють у залежності від форми і розмірів. Перед пакуванням меблі обгортають папером і обшивають мішковиною. Меблі закріплюють у контейнері планками. У місцях дотику з кріпленням укладають подушки з поролону чи пінопласту, а також стружку, загорнуту в рогожку чи мішковину.

Деталі, які неміцно прикріплені або знімаються при пакуванні, загортають у папір і прив’язують до тих частин, де вони повинні бути зібраними.

13.6.7. Монети та медалі, що зберігаються в надписаних конвертах укладають у цих самих конвертах у невеликі шкатулки чи ящики. При пакуванні монет та медалей нумізматичної колекції, яка зберігається на лотках (планшетках) у спеціальних шафах – у коробках або в гніздах лотків, їх знімають з рядів послідовно разом з коробочками і ярличками і вкладають у пронумеровані паперові конверти, які вміщують (без ущільнення) у невеликі скриньки або ящики.

13.6.8. Дуже старі монети слід перекласти зім’ятим цигарковим або мікалентним папером. Скарби впаковують окремо від інших монет, кожен з предметів загортають окремо. Із скарбами та з ящиком, у який їх упаковують, поводяться дуже обережно.

Не можна перекладати ватою крихкі предмети з металу.

13.6.9. Металеві предмети впаковують таким чином: спочатку їх обгортають тонким папером або лігніном, потім паперовими джгутами та знову папером і кладуть в окремі коробки. Особливу увагу слід приділяти впаковуванню предметів, прикрашених камінням, емалями та ін.

Вироби з художніх лаків упаковують спочатку в мікалентний папір, а потім в картонні коробки, ущільнюючи лігніном або ватою.

 

 

 

Директор департаменту
мистецтва та регіональної політики
В.Й.Бачинський


Корисні посилання
 Проект Довгострокової стратегії розвитку української культури
Український інститут Тараса Шевченка
Інформація Міністерства культури України про стан виконання у червні 2015 р. плану заходів з виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України та Стратегії сталого розвитку «Україна–2020» у 2015 році»
Конкурс статей та фотографій про культурну спадщину Криму
Український патріотичний плакат – 2015
Долучитися до Ради реформ
Бібліотека українського воїна
Мобілізаційні читання до річниці від дня народження Тараса Шевченка
Президент України
Верховна Рада України

Урядова телефонна ''гаряча лінія''
Антикорупційний портал
Українське національне інформагентство ''УКРІНФОРМ''
Український центр культурних досліджень
Культурно-мистецька освіта
Наша сторінка на facebook
Національна безпека і оборона України
Електронні закупівлі Міністерства культури України
Інформаційний ресурс для громадян, вимушених залишати свої оселі
До уваги працівників галузі культури Луганської та Донецької областей